пошук
Максим Пустовойт
Автор
Якщо правду говорять, і стіни дійсно мають вуха, то, певно, вуха ресторану Шишка чули мільйон різних історій. Різдвяних, літніх, осінніх і просто… життєвих. Воно й не дивно: приємне світло, кальянний дим і супровід рояля чи саксофона створюють довірливу, інтимну атмосферу – таку, в якій хочеться ділитися. Стіна біля затишного столу в першому залі не раз чула, як хтось освідчується в коханні. Може, її навіть трохи замочили сльозами щастя (слідів не лишилось, дбаємо про інтер’єр і все таке).
Стіни окремих кімнат ресторану вже скоро самі навчаться грати в плейстейшн і знатимуть усі плітки про дівчат з іншого факультету або з сусіднього офісу. Стіни біля барної стійки… Що тут казати, самі розумієте, які драми інколи виливаються на вуха барменів.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
І звісно, всі веселі святкування, посиденьки давніх друзів, недільні обіди з батьками – все це створює настрій ресторану, наповнює його душу (ну, бо як вуха є, то вже й душа є, не дивуйтесь).
Отже, не стравами та напоями єдиними. І не кальяном. Ресторан живе історіями і доповнює їх смачним і приємним супроводом.
От цього вівторка Шишка слухала ще одну історію. Мою історію. Так, книга «9/10» живе вже довго – спершу в моїй голові, потім на сторінках першого видання, тепер маю надію, що заживе на полицях книжкових магазинів міста. А така «живучість» потребує голосу.
І от ми вирішили, що варто спробувати і влаштувати такий-собі експеримент із читанням книги під фортепіанний акомпанемент. Звісно, ми трохи нервували та й навіть ризикували. Бо, може, стіни вже й звикли, а от люди, які просто прийшли повечеряти та покурити кальян, навряд були готові слухати оповідь чийогось життя.
Але…
«Все это началось с проигрыша. С проигрыша в карты. В 20 лет, на космическую сумму. Да, я мог бы тогда закончить жизнь самоубийством. Но выбрал — борьбу. С собой, с миром и с чертом. Борьбу везде. В своей голове, в голове других людей и в совсем реальном городе. Что из этого получилось? Жизнь на грани вечного испытания…»
І люди слухають. А потім питають. І про себе щось розповідають.
Заходи в закладі: варто чи ні
Такими зустрічами ми відкриваємо двері новим форматам дозвілля. Коли звичайний похід у ресторан стає не зовсім звичайним, коли вгамовується не тільки гастрономічний голод, але й душевний.
Ми вже колись робили подібний експеримент, але того разу це був живопис у поєднанні з коктейлями заради хороших справ. Арт із сенсом – це коли картини пишуть й одразу продають, аби комусь малому та беззахисному жилося хоча б трошки краще. І тоді також було душевно, камерно, по-домашньому і дуже затишно.
Цього разу ми пішли ще далі й влаштували спонтанні читання для всіх присутніх. Чи були спеціальні афіші/івенти на ФБ і запрошення? Ні. Був скромний пост на моїй особистій сторінці й більшість незнайомих людей у залі. І я ділився з ними. Власними переживаннями, власною історією та власним баченням цього світу. Що вийшло? Живе спілкування. Були запитання, були роздуми, була музика й було вино. Ми слухали одне одного й чули одне одного. Чи може бути щось прекрасніше у цьому житті?
Чому раптом вирішили так проекспериментувати? Однозначно відповісти не можу. Але знаю, що таким форматам – нестандартним і для зближення – бути!
І так, мало не забув. Про Різдвяні історії) Насправді вони живуть у душі. А душа є майже в кожного. Навіть якщо вона десь дуже глибоко схована під покровами буденності.
Фото надані автором.
Автор: Максим Пустовойт, ресторатор. Співвласник ресторанів «Шишка» та «To Be»
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст авторського матеріалу. Думка редакції може відрізнятися від думки автора.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:
 |
 |
 |
 |
Коментарi