пошук
У Луцьку почали «читати ложками» — саме так називається новий клуб, де книжки поєднують із їжею. Перша подія стала гастромандрівкою в Гетьманщину: історик Олексій Сокирко розповідав, як і що їли українці XVII–XVIII століть, а шеф і бармен misto.cafe готували за тими самими мотивами.
Борщ — не червоний, а зелений. М’ясо — не свинина, а баранина. Риба — в щавлевому соусі, а замість горілки — водка, настояна на бузку. Такого поєднання історії та дегустації ви точно ще не куштували.
«Читаємо ложками» — спільний проєкт Літературної платформи «Фронтера» та кафе суспільного впливу misto.cafe. Події в межах клубу знайомлять з українською кухнею через читання і гастрономічний досвід — дегустацію страв і напоїв, натхненних сюжетами книг.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
«Ми не просто готуємо смачні страви, а оживлюємо та переосмислюємо забуту гастрономічну культуру України. Це — спосіб зберегти її стійкість у сучасному контексті. Водночас нам важливо, щоб усе, що ми робимо, мало суспільний вплив: 80% прибутку від подій клубу, як і з інших ініціатив misto.cafe, спрямовується на розвиток Луцька», — пояснює Анастасія Гуліта, проєктна менеджерка misto.cafe.
Про що говорили та що куштували на першому гастро-літературному вечорі клубу «Читаємо ложками» розповідаємо далі.
Борщ — червоний, чи зелений
Чи завжди борщ українців був червоним? За словами Олексія Сокирка, до появи буряку у XVI столітті його готували з борщівника — саме тому страва й дістала таку назву, а колір відповідно був зеленого кольору.
Зелене бадилля квасили — для цього робили спеціальну закваску з висушеного житнього тіста, яке заміняло дріжджі. На такому квасі варили борщі, а також холодні юшки, подібні до сучасної окрошки.
Згодом борщівник як інгредієнт почали вважати «їжею бідноти», і до рецептури почали додавати буряк, що давав солодкуватого присмаку. Борщ поступово «червонів» — особливо, коли до нього почали додавати цукор у XIX ст.
На вечері гості скуштували червоний борщ на основі бурякового квасу, приготований за автентичним рецептом із книги і сучасною інтерпретацією шеф-кухаря Сергія Федули. Особливої пікантності додали оливки — не екзотика, а цілком буденний інгредієнт для заможних українців XVIII століття.
«Я приготував традиційний червоний борщ за рецептом з книги — на буряковому квасі. Але трішки довів до сучасного смаку — додав буряковий фреш і різноманітні овочі», — зазначив шеф-кухар misto.cafe.
Шеф-бармен Андрій Аршулік подав до страви варенуху. Напій приготували за традиційною рецептурою — витриманий на суміші сухофруктів і теплий при подачі.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Водка — не горілка, і точно не російська
Олексій Сокирко розповів про ще одну несподівану сторінку кулінарної історії — різницю між водкою та горілкою, терміни яких фіксуються в українських текстах задовго до появи Московії на мапі.
У чому різниця? Горілка — це зерновий, солодовий, або зерново-солодкий дистилят першого перегону. Водка — теж саме, але дистилят подвійної перегонки. До неї могли додавати різні ароматичні композиції зі спецій: перці, висушені трави, коріння, фіалковий або лавандовий цвіт, женьшень, мигдаль, цитрусову скоринку, корицю, імбир тощо. Водка, до якої додали спеції, переганялася третій раз і ставала різновидом ароматизованого лікеру.
Саме такий напій, водку россоліс, полюбляли смакувати гетьмани і дегустували гості клубу. Андрій Аршулік взяв за основу рецепт із книги, але замінив деякі інгредієнти.
«Ми настояли водку з цукром, на кориці та інших прянощах, цвіт конвалії замінили на бузок, який має більше позитивних властивостей на організм», — пояснив шеф-бармен.
Баранина замість свинини
Ще одне відкриття вечора — у раціоні українців XVII-XVIII століття переважала не свинина, а баранина. Свині тоді не були високопродуктивними, адже випасалися на рівні з козами, гусами чи качками, і більше були схожими на собак, ніж на сучасних відгодованих поросят. А от вівці давали м’ясо, молоко, вовну й були невибагливими у догляді.
Гості дегустували автентичний рецепт баранини в пряному овочевому бульйоні зі сметанковим соусом та печерицями — модними грибами XVII століття, які у той час навчилися штучно вирощувати й вважали делікатесом. Напій до страви — помаранчева водка, з додаванням цедри апельсина та кореню імбиру.
Попри перевагу баранини, сало було незмінним гастрономічним атрибутом і було енергетичним «батончиком» — його брали в походи або тяжку працю. А смалець був незмінним і універсальним консервантом.
Риба і щавлевий соус
Здивувала гостей вечора й страва з коропа в щавлевому соусі — незвичне поєднання звиклої риби та весняної зелені. На той час саме річкова риба, як-от щука чи лящ, була в основі меню українців.
Делікатесом вважалися осетрові, котрі дозволити собі могли лише заможні міщани. Також серед історичних текстів можна знайти згадки навіть про каракатиць, яких сублімували, аби довезти до наших земель з інших країн.
Організатори обіцяють продовження серії подій з іншими книжками і кулінарними досвідами.
Фото: misto.cafe
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:
 |
 |
 |
 |
Коментарi