пошук
Артем Кузьменчук
Автор
«Я з Берегова, у нас робити вино — як дихати», — зізнається засновник винарні «Старий підвал» Олег Гаврильченко. Винороб терпіти не може бездіяльність, любить поєднання вина з бесідою і закликає ставитись до вина, як до людини — як до рівного собі.
Олег Гаврильченко
Вік: 57
Освіта (професія): вища.
Основний бізнес: будівництво.
Площа власного виноградника: 10 га
Я не можу жити без руху. Бездіяльність — це найгірше для мене.
Найважче мені миритись з невіглаством і самовпевненістю.
Головна цінність у житті — родина.
Якби мав шанс почати все спочатку, то я б нічого не змінював — життя повинно йти так, як йде.
Мій душевний стан зараз схожий на море. Провів на морі 12 років і зрозумів: воно ніколи не буває спокійним, завжди у русі.
Моя «суперсила» — сім’я.
Справжній винороб ніколи не буде намагатись виглядати кращим, ніж він є.
Я з Берегова — у нас займатись вином, як дихати. Наприклад, в Одесі є моряки, будівельники, торговці й винороби. А в Берегові, до початку 70-х в основному були виноградарі і винороби. Для нас — це як частина ДНК.
Культура вина — це ставитись до вина, як до людини. З повагою, як до рівного собі.
Моє найбільше відкриття у вині тепер — це те, що вино вдячне людині за працю.
Найбільша проблема українського виноробства в українській владі. Це стосується не тільки виноробства. Машинобудування, освіта, екологія — поставте, що завгодно, аж до астрономії.
Найбільше мені подобається поєднання вина з бесідою, як кажуть на Закарпатті.
Мій ідеальний день — це день визначення вина на розлив. У цей день треба скуштувати вино, перевірити зрілість вина у бочках і прийняти незворотне рішення про розлив вина у пляшки. Незворотне, бо у цей момент ви визначаєте, що будуть пробувати люди і яку думку про вас сформують. Після розливу приходить внутрішній спокій — рішення прийнято.
Куштувати вино треба не дегустаційно, а як п’ють споживачі. На дегустації це кілька ковтків, які навіть не ковтають. Люди ж п’ють вино і важливо знати вино питке чи не питке. Знаю приклади, коли вино на дегустаціях виблискує, а пити людям — не дається.
Якби мені до кінця життя довелось пити одне вино, то це було б найгірше покарання. Але, якби вибору не було, то пив би Мюллер-Тургау.
Головне у вині, щоб після кожного ковтка хотілось зробити ще один.
Якби мені дали $1 000 000, то доля б цих грошей залежала від віку у якому б їх отримав. Людина одна, але на кожен вік свої бажання й плани.
Часто люди п’ють наше вино і з подивом кажуть, — «Невже це місцеве вино?!». Не вірять, що це Україна або, що його зробив малий винороб.
Кожне вино має, як свого поціновувача, так і свого ганьбителя. Виключень немає.
Багато хто наводить приклад Польщі, а мені імпонує Чехія. Країна пройшла великий шлях у модернізації, реформуванні і способі життя. У Чехії думають не тільки про сьогодення, але створюють фундамент для розвитку.
Найдивнішим вином у моєму житті було «Егерська бичача кров» (традиційний бленд червоних сортів регіону Егер, Egri Bikavér), яке я скуштував в Угорщині. Воно було 36-м на дегустації, але запам’яталось своєю виразністю й силою.
Успіх винороба — це люди, які повертаються. Якщо вино стало частиною життя людини, його товаришем, значить винороб зробив все правильно.
Щастя для мене — це спокій.
Мій герой у світовій історії — Наполеон.
Якби мені дали необмежені повноваження та ресурси, щоб розвинути в Україні виноробство, то я б скасував багато законів, які стосуються не тільки виноробства, але обмежують свободу людини у праці. Дав би волю людині у праці. Це питання здорового глузду.
Фото: Facebook / «Старий підвал» / Arsen Fedosenko
Читайте також:
Правила українських виноробів: Влад Чопак
Правила українських виноробів: Євгенія Пустовіт
Правила українських виноробів: Євген Шнейдеріс
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:
 |
 |
 |
 |
Коментарi