пошук
Влад Войчук
Автор
Співзасновниця проєкту їzhakultura та видавництва їzhak, співавторка книги «Україна. Їжа та історія» Олена Брайченко поділилась у Facebook цікавою книжкою «Шлях, позначений сіллю. Солона історія сходу України» про історію соляних промислів в Україні.
За її словами, ця книжка писалась у 2019-2020 роках, коли ще Бахмут, Соледар, Часів Яр, Ямпіль, Кремінна та низка інших нині знищених та понівечених сіл і міст були ще цілими. Під час прочитання книги Олена Брайченко прям відчувала гіркоту й прикрість, що багато українців повірили в ніби-то російський схід України. Вона досі спостерігає як часто блогери, коли хочуть зробити фото в національному строю, або коли пишуть про традиції, найчастіше звертаються до культурної спадщини західноукраїнських областей, навіть якщо самі родом з Херсонщини чи Черкащини.
“Але мабуть всі вони здивуються коли дізнаються як багато селян з Бойківщини, Гуцульщини переселялись і засновували на Донеччині, Луганщині поселення. Правда потім туди масово заселили росіян після голодомору, але то геть окрема історія. Погляньте навіть на назви сіл навколо Бахмута: Дружківка, Врубівка, Веселе, Трипілля, Ступки, Вершина, Шуми, Верхня Кринка, Вовчоярівка. А ще я так я часто натрапляю на коментарі від мешканців Південних і Східних областей України, про те, що от, а у нас таких традицій не було, чи не так збереглось. Наша країна велика й історія окремих сіл та містечок це окремий детектив у якому простежуються інші культурні коди — козацької, індустріальної України, пам’ять про які умисно затиралась манкуртами й на жаль успішно”, — розповіла вона.
Цитата з книги: «Село Брянцівка, що заселялося в XVIII сторіччі козаками Ізюмського полку та переселенцями з півночі України, основним заняттям котрих тоді було солеваріння, згодом перетворилося на селище Карло-Лібкнехтівськ (1924 р.; на честь діяча німецького робітничого руху і одного зі засновників Компартії Німеччини), а згодом у місто шахтарів-«соляників» (1965 р.). Постановою Верховної Ради УРСР 1991 р. місто Карло-Лібкнехтівськ перейменовано на місто Соледар».
Цитата з книги: «У 1893 роцi на північній околиці Ново-Глухового було розпочато будівництво великої на той час шахти, яка належала Олексіївському Гірничо-промисловому товариству, в підпорядкуванні якого було 9 шахт і рудників, на яких добували вугілля, залізну руду, кокс та іншу сировину для промисловості. Купець 1-ї гільдії О. Алчевський взяв у Ново-Глухівської сільської громади в оренду землю … … Він походив з українського слобожанського купецького роду, перші згадки про який фіксуються в Сумському слобідському козацькому полку в 1660-х роках, брав участь у створенні та був головою (1871-1901 рр.) правління Харківського Земельного Банку, заснував (1875 р.) і очолив правління Олексіївського гірничопромислового товариства і виступив засновником (1895 р.) Донецько-Юр’ївського металургійного товариства (слід зазначити, що заводи Олексія Алчевського були єдиними на території України металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях, бо решта були власністю бельгійських і британських компаній). А ще – очолював харківську «Громаду» – гурток української інтелігенції, ініціював і фінансував спорудження першого пам’ятника Тарасові Шевченку (м. Харків, 1899 р.). На його кошти споруджувалися церкви, лікарні, бібліотеки, недільні школи”.
Фото: Facebook Олена Брайченко
Читайте також:
У Великій Британії супермаркет зняв пластик та фольгу з пляшок вина
Голландська компанія випустить попкорн зі смаком Chupa Chups
McLaren та Jack Daniel’s випустять обмежену партію віскі
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:
 |
 |
 |
 |
Коментарi