Смачна країна Костянтина Грубича

Головна › ПОЗИЦІЯ › Смачна країна Костянтина Грубича

Тарас Михайлов

Автор

Минулого тижня я та Валентин мали щастя поспілкуватись з Костянтином Грубичем, без сумніву видатною людиною в нашій країні загалом та в кулінарії зокрема.

Перш, ніж перейти до нашої розмови, я хочу поділитись з Вами на скільки для мене була важливою ця зустріч.

Моє знайомство з Костянтином Грубичем

Мені 8 років. Я прийшов зі школи в нашу однокімнатну квартиру. Батьки ще на роботі, брат гуляє з друзями, а я включаю передачу “Не всі вдома” з Костянтином Грубичем. В передачі відбувається багато цікавого та я найбільше чекаю коли ж буде щоденний “дзвінок” — це сценарій, при якому в студію телефонує глядач, йому дають голосове управління камерою і він повинен знайти плюшеву свинку. Як знайде — обов’язково отримає приз.

За це слоненя я тоді переживав більше, ніж за свою роботу зараз. Не подумайте, що я свою роботу зараз менше люблю, просто дитячі емоції є найсильнішими протягом життя, принаймні в мене так.

З таким же захватом я згадую про приставку денді, яку привезли батьки з Чернівців, про відеомагнітофон, який тато перекупив у колеги з роботи, про розмальовки з черепашками ніндзя, які я досі зберігаю в батьківській квартирі.

Усі ці спогади та емоції залишаються зі мною і понині. Я хочу вірити, що дитина в мені буде жити, допоки живу я сам, лише іграшки трішки “підростуть”. Playstation замінить денді, безлімітний інтернет прийде на заміну батьківському відеомагнітофону, а розмальовки поступляться місцем більш дорогим коміксам. І ще я зможу познайомитись з Костянтином Грубичем та взяти в нього круте інтерв’ю.

Знайомство Костянтина Грубича зі мною

Ми зустрілись в затишному ресторані Одеса і я з цієї сторінки хочу особисто подякувати Юрію Приємському за такий теплий прийом.

Наша розмова з Костянтином почалась з його слів: “Я десь читав, що для Вас їжа — це ціла культура і загалом це Ваше життя, все вірно? — і не дочекавшись відповіді додав, — Так от, це моє життя.”

Ось так ми посміялись та почали просто спілкуватись на різні теми. Згадали і передачу “Не всі вдома”, і зйомки наших кулінарних роликів, і навіть те, що Костянтин на днях захистив дисертацію на тему: “Комунікаціні технології телепрезентації україснької кухні”. Такої ще ніхто не писав. Мої вітання!

Та найбільше мене цікавила передача “Смачна країна”

Смачна країна

“Спочатку була ідея, що на “плюсах” повинна бути кулінарна програма з національним наповненням.” — розпочав Костянтин.

“Помаранчева революція тільки завершилась і я тоді працював на ТСН, де з задоволенням робив сюжети.

Одного дня мене викликає Ольга Герасим’юк, яка тоді була генеральним директором 1+1 і каже, що треба зробити кулінарну передачу. Хоч я й до кухні ніякого відношення не маю, та мене вважають народним журналістом, тому потрібно придумати сценарій і розробити концепцію. Часу обмаль, потрібно поспішати. Головні правила — в кожній передачі має бути новий зірковий гість і сама передача має вестись виключно українською мовою.

Добряче попотівши, ми вивели наступну концепцію: Олександр Пономарьов готує національну страву, потім до нього приходить зірковий гість і передача переходить вже на ток-шоу. Все дуже просто, але є одна проблема — а де в цій передачі я? Просто писати сценарії мені не цікаво. Тому я придумав собі роль — коли приходить гість, то перед тим як вони почнуть їсти, він отримує духовний подарунок — сюжет з приготуванням страви з його дому. Хтось із його близьких (мама, тато, друзі) готує його домашню страву, а я працюю як репортер.

Перша зйомка була в хуторі Поні, що біля Диканьки. Ми готували вареники для Ольги Сумської. Друга вже була в селі Зіньків на Хмельничиині, чорна ковбаса для Алли Мазур.

І тоді я відчув, що “пре”. Це був такий кайф, що я собі навіть уявити не міг. Я в кадрі, спілкуюсь з новими та цікавими людьми і вивчаю багато нового, чим я раніше взагалі не цікавився. В результаті моя “вставка” мала найвищі рейтинги серед усієї передачі.

Згодом “Смачна країна” переросла в конкурс кухарів, де я вже став ведучим. Паралельно я почав вести “Сніданок з 1+1”, де теж готував. Таким чином мій творчий егоїзм не тільки писати сценарій, але й попасти в кадр, змінив моє життя — я полюбив кухню, і полюбив її надовго.

І потім мене запросили вести “Знак якості” на телеканалі Інтер.”

Продовження кулінарного життя

Після цього Костянтин вів 5 років передачу “Знак якості”. Йому приходилось їздити по всіх харчових заводах в Україні і набратись стільки досвіду, що мало хто ще в Україні побачив стільки ж.

Потім була книга “Смачна країна”, в якій акцент робився не стільки на страви, як на історії, що відбувались з Костянтином. Валентин, як великий фанат кулінарних книг (в нього вдома їх більше 100 штук), оцінив її дуже високо, тому і я рекомендую.

А ще близько 2-ох років існує Youtube-канал Костянтина, на якому він готує прості і дуже смачні страви. Не зважаючи на те, що україномовний Youtube швидше мертвий, ніж живий, у Кості є стабільна та віддана аудиторія, якій подобається те, що він робить. Гляньте і Ви, можливо знайдете щось собі до вподоби.