пошук
Валентина Дуткевич
Автор
Олег Скрипка перебуває зараз у музичному благодійному турі Європою не лише як музикант, але як і винороб. Олег орендує 6 га виноградників у виноробні з Закарпаття «Чизай». Контракт із підприємством було підписано у 2017 році, а у 2018 з’явилося перше вино. Авторська лінійка вин має однойменну з відомим етнофестивалем назву «Країна мрій». Туди входить витриманий Піно Нуар, розе Піно Нуар і білий Трамінер. Артист переконаний, що популяризація бренду Україна потрібна на усіх фронтах і як ніколи на часі.
Олег поділився з PostEat своєю «винною історією», висловив власне бачення підтримки українського виноробства і закликав вітчизняних виноробів завойовувати передусім внутрішній ринок, а споживачів обирати свій продукт, бо ми можемо ним пишатися.
Я почав займатися виноробством не тому, щоб заробити якісь кошти, це про престиж України загалом, і престиж українського виноробства зокрема.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Чому саме вино стало одним із напрямків вашої діяльності?
Я цим зайнявся лише тому, що виноробство це частина культури. Сучасна цивілізована культурна країна без виноробства не може існувати, тим паче якщо ми прагнемо до європейської родини. «Темні часи» скоро минуть, а зараз криза, і нам за виноробство треба братися дуже серйозно, вимагати від уряду справжню підтримку. Україні складно конкурувати з італійськими, французькими, грузинськими, молдовськими винами, тому що ті мають неймовірну підтримку держави, а ми не маємо.
Я почав займатися виноробством не тому, щоб заробити якісь кошти, це про престиж України загалом, і престиж українського виноробства зокрема. До війни як було? Люди йдуть в італійський ресторан, вдягають американський одяг, слухають російську музику і вважають, що вони прогресивні, а це «совки».
Багато українських артистів навіть зараз їздять по Європі, співають російською мовою і вдягнули українські футболки, з лозунгами Stand with Ukraine. А де ви були до 24 лютого? Це ж тому й сталося. Українцями треба було бути 30 років тому. Якби ми всі були українцями 30 років тому, не треба було б зараз на маніфестації по світу виходити.
Я бачу, що вино, як і пісня – еліксир, емоційний меседж. Якщо до війни до українського вина ставились «о прикольно, класно, що у нас є хороше вино, то сьогодні, «це багато чого варте».
Вино як інструмент. Як ним користуватися під час війни?
Ми поїхали в європейський тур, і після першої частини я зрозумів, що у тур треба брати ще й вино. Я взяв участь у декількох аукціонах. Зокрема, на благодійному концерті у Парижі 29 травня була розіграна пляшка мого Піно Нуару з автографом, яку за 500 євро придбав чоловік, що займається реставрацією даху собору Нотр-Дам. Гроші уже направлено дитячій лікарні. Я бачу, що вино, як і пісня – еліксир, емоційний меседж. Якщо до війни до українського вина ставились «о прикольно, класно, що у нас є хороше вино, то сьогодні, «це багато чого варте».
Треба прийняти нормальні закони. Ми будемо чути, що це не на часі. Я вже чув це про українську культуру. 30 років ми чуємо про українську культуру, що це не на часі, і ми маємо війну. Якщо ми не займаємося культурою, то війни будуть повертатися. Інструмент Кремля – це відсутність культури, незнання людей, низький інтелектуальний рівень тощо. Чим прагнення України відрізняється від того, що нам пропонує той «тайожний мир»? Там алкоголізм, пропаганда дешевих і брутальних алкогольних напоїв, а у нас культивування якісних напоїв. А це найкращий інструмент боротьби з алкоголізмом.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Неможливо не завоювавши свій ринок, свої мізки, свою душу, завойовувати душі інших людей.
Шанси українського вина за кордоном
Нам не треба мислити «за кордоном». Не треба нам виходити на європейський ринок. Культурі, вину, продуктам треба в першу чергу боротися за український ринок. Тоді все відбудеться автоматом. Це як людина, яка вдягає «гучі», а в неї дірки на шкарпетках. Або з купою золота на собі, а немає чим кредити закрити.
Якось у маленькому селі у Швейцарії я купив Шардоне за півтори євро, закручене гвинтовою пробкою. Це було місцеве вино з того села. Так воно було перфектне. І швейцарці не виходять на іноземний ринок, вони споживають своє вино і нікому не розказують, що у них є хороше вино. Вони роблять це для себе в першу чергу, а потім будуть комусь розповідати.
Французи також споживають своє вино, бо у них є довіра до нього, і потім вони завойовують весь світ. Неможливо не завоювавши свій ринок, свої мізки, свою душу, завойовувати душі інших людей.
Про шлях порятунку українського вина
Як роблять «Колоніст», Shabo, Beykush, мої партнери «Чизай»? Треба представлятися на міжнародних винних форумах, виставках, отримувати медалі, привозити додому, показувати і казати «Іноземці знають, що у нас класне вино, а ви п’єте, перепрошую, якусь умовно італійську бурду».
Якщо пляшка українського хорошого вина коштує 300 гривень, то за 300 гривень італійське буде дуже слабеньке. Українці купують італійське і п’ють незрозуміло що, замість того, щоб розібратися і пити наші достойні вина. Оцю роботу треба провести, чим ми в принципі зараз і займаємося, популяризуючи свій продукт.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Дуже важливо, щоб українські вина з’явилися у винних картах ресторанів української кухні за кордоном.
Понад 6 мільйонів українців виїхали з країни у зв’язку з війною. Українське зараз у тренді за кордоном, у тому числі і продукти. Які шанси це дає вітчизняним виробникам?
Відстань між тим «о, прикольно, українське вино» і «пити українське вино на вечір» дуже велика. Це звички. Культурна політика існує для того, щоб змінити звички людей. Якщо людина не цікавиться вином, то п’є те, що стоїть у супермаркеті на рівні очей.
Дуже важливо, щоб українські вина з’явилися у винних картах ресторанів української кухні за кордоном. Але паралельно і в нас, бо, на жаль, в українських ресторанах в Україні мало українського вина. Я зараз працюю в цьому напрямку, планую провести вечори українського вина в ресторанах української кухні в Парижі, і не обов’язково лише свого. Слід влаштовувати дегустації, презентації, розвивати смак українців і любов до нашого, допомогти їм розібратись, як обирати вино, чим керуватись. Водночас слід налагоджувати контакти з рестораторами і постачальниками.
Улюблені заклади в Парижі
Я так рідко тут буваю, востаннє 8 років тому. Ми приїхали в Париж і одразу ж виступили в маленькому ресторані української кухні на Мормартрі. Хочеться зібрати більше таких місць і провести презентації українського вина.
Фото: Олег Скрипка
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:
 |
 |
 |
 |
Коментарi