пошук
Всеволод Поліщук
Автор
Різдво — сімейне і дуже традиційне свято. Але уявіть, що вам потрібно приготувати різдвяну вечерю для сімейки хіпстерів!
…Вона — веганка і блогерка, яка обожнюює подорожі і здоровий злузд. Він — програміст. У вільний від роботи час полюбляє грати пісні Боба Марлі на укулеле і вважає, що відчуття щастя й спокою — найважливіші у теперішньому швидкому світі. Вони обоє цінують щирість і якість. А ще у них є такса на прізвисько «Смузі» і два коти — «Джава» і «Пайтон».
Ми придумали, як дотриматися традицій, але, при тому, зробити святкову вечерю максимально не менш смачною і не менш корисною.
Наша вечеря:
Смузі — кутя
Буряковий хумус
Сморреброд із оселедцем
Том Ям із вушками
Фалафель
Голубці з кускусом
Вегі бургер на різні способи
Форель зі шпинатом
Хіпстерський вінегрет
Салат Коул Сло
Вонтони з грибами
Узвар на шкірці помаранча
1. Кутеве смузі
Очевидно, що пасувало б стартувати з головної страви різдвяного столу — куті. У нашому ж випадку, сконцентруємося на кутевому смузі.
Якщо кутя вам видається надто традиційною, стандартною та старорежимною, то спробуйте альтернативу — смузі з сухофруктами та горіхами. Так воно буде схоже і за смаком, і за консистенцією. А готувати таку страву — набагато простіше.
Берете літр питної води. Далі склянку кураги, склянку родзинок, кілька сушених груш (для ефекту додавання узвару). Також берете літр яблучного соку. З мякоттю, один лимон, трохи вівсянки швидкого приготування. Далі склянку горіхів, 8 кубиків льоду і тертий мак.
Сухофрукти на кілька хвилин замочуєте в окропі, зливаєте, трохи сушите. Далі — ще простіше. Вівсянку залили з чайника, додали до неї сухофрукти й горіхи, а також сік, мак, мед і лід. Дрібните все в блендері (хоча якщо хочете тримати у тонусі біцепси та тріцепси, то можете і в макітрі). Але в блендері буде простіше.
Перемололи — розлили по склянках чи тарілках і на трохи в холодильник. Оце й усе.
Воно, звичайно, не зовсім кутя. Зате не треба ніч мочити пшеницю, а потім її кілька годин варити. Не треба варити узвар (принаймні у мене вдома кутю завжди розбавляли узваром). Не треба нарізати горіхи… До того ж, воно і зі збіжжям, і при цьому — без глютену. Один профіт.
А якщо ви хочете більше долучитися до традицій, спробуйте забаву, якою розважалися на Різдво наші предки. Берете вашу смузі-кутю в ложку, і підкидаєте вгору, до стелі. Завдання просте: ваша страва має прилипнути до стелі. Так наші предки перевіряли, чи досить густа кутя. Якщо густа — значить добрий господар, а відповідно й наступного року в нього все буде добре: худоба ростиме, урожаї будуть гарні, добра до хати прийде більше.
Можете спробувати попідкидати їжу й ви. Якщо прилипне до стелі — значить, все у вас наступного року піде як по маслу. Програми будуть кодитися, дедлайни не горітимуть, замовники не вноситимуть сотні правок у дизайн. Залежно чим ви там у житті займаєтеся…
2. Бурячковий хумус
Бурячки з хроном, вони ж просто бурячки або в Галичині — цвіклі. Це традиційний соус до м’яса, ковбас і тому подібного, який під час пісної вечері перетворюється на цілком собі автономну страву. Якщо чесно, то в мене це автономна страва у будь-яку пору року.
Зазвичай це виглядає так, що з холодильника витягується літрова банка цвіклів, аби взяти кілька чайних ложок до смаку, пробується на гостроту… Обов’язково пробується ще раз — ніколи не можна бути впевненим, що не помилився… Пробується знову, про всяк випадок. І в якийсь момент я розумію, що літра бурячків уже як не було. Знайома штука, правда?
А чим цю гарну, спокусливу, але надто традиційну та очевидну страву можна замінити під час пісної вечері, аби зробити її більш трендовою, так би мовити?
Пропоную подумати про хумус як варіант. Насправді між хумусом і бурячками-цвіклями нема чогось особливо спільного ані в смаку, ані в рецептурі. Але є дві важливі речі, які таки об’єднують ці страви. По-перше, обидві вони були придумані як соуси, але стали настільки популярними, що перетворилися на окрему страву. Далеко не всі й пам’ятають, соусом до чого вони були.
По-друге, обидві страви мають прямий стосунок до єврейської кухні. Звісно, можна довго сперечатися про хумус: євреї його вигадали чи араби. Але зрештою це страва, яка чітко асоціюється з ізраїльською кухнею.
Що ж до бурячків із хроном, то тут і сперечатися нема чого. Історики вже довели, що походження цієї страви — єврейське. Тільки придумали їх не ті ізраїльські євреї, яких ще називають сефардами. Придумали їх східноєвропейські євреї, яких прийнято називати ашкеназі.
Історія така. Десь на перетині 18-19 століть французька кухня стала модною в усій Європі. Однією з її родзинок був вершковий із хроном соус до м’яса. Завдяки широкому доступу українців та довколишніх народів до молока та хрону соус став особливо популярним і в наших околицях. Але є одне але — значну частину населення в містах України та Польщі складали євреї. А вони не могли споживати цей соус до м’яса, бо на той час дуже суворо дотримувалися релігійних принципів. Зокрема, кашруту — правил, що і як можна чи не можна їсти. Одне з основних правил кашруту — не можна поєднувати на одній тарілці м’ясне та молочне. Та що там на тарілці. Якщо ви хочете кошерну вечерю, то м’ясне і молочне мають готуватися на окремих кухнях, і навіть посуд з-під них треба виносити в різні приміщення та мити осібно.
Відповідно, наші земляки — євреї-ашкеназі почали шукати, чим би замінити вершки у такому соусі. Рішення лежало під ногами. Точніше під ногами росло. Буряк, який ріс практично скрізь, був доступним упродовж усього року і коштував копійки. Виявилося, що коли його потерти досить дрібно, а крім хрону додати інших інгредієнтів — лимонного соку, чорного перцю й зелені, — то виходить штука, якою можна замінити будь-який французький делікатес до м’яса.
Цвікли, як назвали соус, виявився настільки смачним і доступним у приготуванні, що дуже швидко його перейняли в свою гастрономічну традицію і українці, і поляки. Спробуйте зараз довести пересічному українцеві, що бурячок із хроном — не наш, неукраїнський винахід. Не дам гарантії, що ви не отримаєте статусу “руки кремля”…
За багато століть до того схожа історія сталася і з хумусом. Найімовірніше, його таки вигадали араби, а саме кочівники — бедуїни. От тільки страва була настільки цікавою на смак, а при цьому настільки доступними на Близькому Сході інгредієнти, що євреї легко прийняли цю страву як свою і пізніше зробили частиною ізраїльської кухні.
Готується хумус довго, але також дуже просто. Основне — заздалегідь (12 годин і більше) відмочити нут. Варити його варто в тій самій воді, де він відмокав. Вариться десь годинку. Далі треба злити воду. Аале не всю, десь із горня залишити на дні.
Нут зблендерити, додавши оливкову олію та сік лимона. Досипати до маси тахіні (кунжутний соус). Також блендерити до ніжної однорідної маси. Якщо тахіні нема де купити, то можна зробити власноруч: кунжут підсмажити до рум’яного кольору на пательні, а потім перемолоти.
У самому кінці до страви додають копчену паприку та зіру. Зіра — це така сушена штука, яка віддалено нагадує кмин, навіть пахне схоже, але смакує по-іншому. Її ще часто додають у плов.
Аби хоча б злегка українізувати страву перед подачею на стіл, можна додати в хумус бурякового соку. Це і виглядає красиво, і смакує гарно. А от класично хумус прикрашають цілими горошками вареного нуту.
3. Сморреброд
Настав час перейти до риби, тож ми приготуємо сморреброд, на який останнім часом налягають київські хіпстери.
Сморреброд — така велика, а точніше, висока канапка, яку дуже люблять у Данії. Якщо вам хтось скаже, що данці такі милі, спокійні і щасливі через якесь там какао і якесь там хюге — не вірте. Данці щасливі, бо у них майже 700 рецептів сморреброда. Фішка в тому, що на житній хліб вони накладають сім-вісім інгредієнтів, обов’язково різнокольорових, аби було веселеньке і можна було за вечерею легко розрізняти, де яка канапка. Ой, вибачте, смореброд, канапку ж бо за 150 гривень у кафе не продаси. А от смооооррррреброоооод…
Найпопулярніші данські сморреброди — рибні. Переважно їх роблять із лососем, макреллю чи оселедцем. Оцей останній ми і приготуємо. Так, щоб і нашим хіпстерам догодити, і мамі чи бабусі, якщо вони випадково зазирнуть на вогник, легко сказати: тю, що ви, оселедця за різдвяним столом не бачили?
Оселедець ми візьмемо саме датський. Якщо, звісно, знайдемо. В українських супермаркетах він буває рідко. А шкода, бо саме датський оселедець вважається чи не найкращим у світі. Він переважно більший за норвезькі варіанти, жирніший і менш кістлявий. У Європах найдорожчий оселедець — виловлений саме у Данії, доставлений до Нідерландів і засолений в Амстердамі просто на місці на тутешньому рибному ринку.
У Львові датський оселедець хіба зрідка буває в Ашані чи Сільпо, а з ресторанів його, наскільки я знаю, використовує лише Ресторація Бачевських. Але якщо ви знаєте, де його продають чи подають ще — пишіть у коментарях на фейсбук-сторінці. Я вам буду мега-вдячний.
Так отож. Берете житній хліб. Бажано цільнозерновий із різним насінням всередині (соняшник, льон, кугжут чи гарбуз, а чи все разом — без різниці). Ріжете тонкими шматками.
Берете варену квасолю. Чи біб. Чи нут. Товчете в однорідну масу, додаєте трішки олії (оливкова, гарбузова, лляна — кому яка більше до вподоби). Вийде або білувата, або зеленкувата маса. Можете в білувату додати куркуми, щоб вийшла жовтувата. Можете додати куркуми лише в половину квасолі. Далі зрозумієте, чому.
Берете миску, в яку трете варений буряк. Туди ж докидаєте дрібно нарізані чи перемелені лайм і жменю родзинок. Вимішуєте.
Берете синю цибулю. Нарізаєте тонесенькими кільцями.
Берете філе датського оселедця. Може, до речі, бути український дунайський. Як на мене, наша дунайка — один із найкращих оселедців, значно смачніший за норвезький і один із найближчих за властивостями до датського. Одне слово, берете філе смачного жирного оселедця, нарізаєте шматками.
Берете зубок часнику.
Тепер все ще простіше. Скибку хліба натираєте часником. Мажете на неї квасолеву масу. Поверх квасолевої маси намазуєте масу з буряка, лайму та родзинок. Згори ще раз квасолеву масу. Якщо ділили її і робили в різних кольорах, то цього разу дайте інший колір. І знову бурякову масу. А тепер на це все викладіть кільця цибулі, а над цибулею — оселедець.
На рибу покладіть гілочку кропу. Повторіть це все кілька разів: у данців не прийнято обмежуватися одним-двома сморребродами. Вони практично не споживають супів, а сморреброд у них одночасно і перша страва, і закуска. Тому отак.
До речі, якщо вам складно вимовляти слово сморреброд, можете спокійно казати, що це просто дуже крута українська канапка. На ній український фасолевий січеник, на січенику — бурячки, або ж цвікли, на них кримська цибулька, а на цибульці — оселедець.
Упізнали? Так отож. Недарма ж у нас, українців, зі скандинавами понад тисяча років спільної історії. Київські князі Олег та Ігор точно були великими поціновувачами сморребродів. Тож не так уже й дивно, що мода на них повернулася на схили Дніпра…
4. Том ям із вушками
Класичний тайський суп ми вважатимемо заміною традиційному Галицькому борщу.
Сьогодні ми приготуємо Том ям. Класичний тайський суп можна вважати заміною класичного українського борщу. Тільки замість бурякового квасу — кокосове молоко, замість м’яса — тигрові креветки, замість тушкованого буряку — лимонник, замість кореня петрушки — імбир чи галангал, замість капусти — листя лайму, замість томатної пасти — рибний соус і спеціальна паста том ям, замість квасолі — лайм, замість кропу — кінза. Замість білого цукру — коричневий. Але так — то одне і те ж практично. Навіть овочевий бульйон той самий в основі, якщо ви оберете пісний варіант: звичайна цибуля, морква, корінь селери.
Готувати так само просто, як і борщ. У готовий овочевий бульйон додайте стебло лимонника, галангал и листя лайму. Трохи проварити. Почистити креветки. Порізати перець чилі. Овочі порізати великими кубиками. Десь по півтора сантиметри. Додати спеціальну том ям пасту, яку зараз можна купити практично будь де. Додати також рибний соус, коричневий цукор і кокосове молоко. Проварити дві хвилини. Потім — ще 3-4 хвилини з овочами.
Витиснути сік від половинки лайму і додати креветки.
Довести до кипіння, проварити ще хвилину і зняти з вогню. Тоді розливаєте в тарілки і прикрашаєте кінзою.
Хоча ні. Ще один момент: вушка з грибами. Бо як можна готувати на Святвечір першу страву без вушок? Тільки замість звичайних білих або опеньок можете додати цього разу в тісто гриби шиїтаке. А як приготувати вушка, вам набагато краще розповість мама чи бабуся 🙂
Ну так, якщо чесно, вийшло не зовсім схоже на галицький пісний різдвяний борщик. Але ж різноманітність! :)Але якщо зовсім чесно, я б не вимахувався і готував на Святвечір галицький пісний боршик. Наготувати наперед буряковий квас, ще частину буряка протушкувати, і далі поєднати їх з третім видом буряка — звареним в овочевому бульйоні. Додати вушка з грибами. Краса! До речі, саме такий рецепт борщу — один із найперших борщів, відомих історії. Але обирати вам!
5. Фалафель
Не знаю, як по всій Україні, але в Галичині різдвяний стіл рідко коли обходиться без страв із бобовими. Чи то просто біб або квасолька, маринована з оцтом та морквою, чи фасолевий січеник, чи дзьобачки, чи горохові опіканки.
Дзьобачки, наприклад — легка і смачнюща страва, яку популяризує моя улюблена гастрономічна блогерка Пані Стефа. Звечора треба замочити і зранку зварити фасолю. Горішки посікти з часником, зеленою петрушкою. ВИмішати з фасолькою, посолити-поперчити. От і все. А як звучить: дзьобааачки. А спробуйте це ще голосом Дзідзя прочитати 🙂
Або горохові опіканки. Їх я знайшов колись у книзі про галицьку вегетаріанську кухню 1901 року. Автор — Аполінарій Тарнавський — був ще той хіпстер. З 1876 року у санаторії в містечку Косів у Карпатах він лікував аристократів і багатіїв Центрально-Східної Європи вегетаріанськими стравами, сонячними ваннами і змушував бігати голими по горах.
І брав за це на той час просто шалені гроші. До речі, якщо хтось із пацієнтів-олігархів зривався і вночі йшов до селян поїсти смаженої курочки, його з санаторію виганяли, а гроші не повертали. Одне слово: страшні люди 🙂
Так от, горохові опіканки він узяв саме з одного з варіантів різдвяного столу. Туди ішов варений і товчений горох, змішаний у пропорції 2 до 1 з рисом, а в цю масу ще додавали смажену цибульку і трішечки дрібно покришених білих грибів, а потім смажили, як котлети. Ну воно зрештою, і виглядало та пахло як котлети 🙂
А от чим таким трендовим і модним можна замінити цю всю бобову вакханалію? Очевидно, фалафелем. Він готується з нуту, а нут — це той же горох, тільки трохи не такий як у нас. Готувати фалафель узагалі нескладно. Лише довго, бо треба замочити нут і то на всю ніч.
А далі просто розтовкти той же сирий, але відмочений нут. Робити це можете. До речі, в макітрі макогоном, тоді буде просто як книжка пише, але краще блендером). Далі треба додати спецій (тертий часник, кунжут, кардамон, кінзу, кмин (одним словом, усе, що на К, крім кориці. Також мелені чорний і гострий червоний перець. Я, до речі, замість гострого перцю якось тертий хрін давав, і добре було, але то вже не як книжка пише 🙂 Також треба дати дрібку соди і ложку борошна. Ну і солі до смаку. Коли все змішане, варто додати ще кілька столових ложок води і дати постояти півгодини.
А далі вже справа техніки. Робите кульки, кидаєте в олію на гарячу пательню чи у фритюр, смажите 3-4 хвилини. Готові знімаєте і на папір, щоб стекло трохи олії.
Все, подавайте до столу. З хлібчиком, хумусом і маринованою цибулькою піде як по маслу. Але, зрештою, я їв і з бурячками з хроном та квашеним огірочком, то теж смакувало.
6. Голубці з кускусом
Одна з моїх улюблених страв галицького різдвяного столу — пісні голубці. Люблю їх у обидвох популярних варіантах. І ті, що з тертою картоплею, і ті, що з гречкою.
Голубці з картоплею найкраще готує моя мама. Картопля підварена, потерта, змішана зі смаженою цибулькою, а потім закручена в капустяне листя і стушкована. Такі голубці — більш тугі, ніж звичайні з рисом і м’ясом, їх легко різати кружальцями і зручно їсти. Головне вчасно зупинитися.
А якщо не в мами, то дуже полюбляю приїжджати на такі голубці в ресторан Голодний Микола. Там шеф-кухар Оксана Задорожна готує їх схоже, але ще й подає під мачанкою з грибів.
Краса! Як на мене, якби посту не існувало, його треба було б вигадати. Тільки для того, щоб існували голубці з картоплею.
Інший варіант пісних голубців — гречані. Варите гречку, окремо тушкуєте на олії цибулю і гриби. Потім вимішуєте з гречкою, і закручуєте в капусту, як рис у звичайних голубцях. Я такий варіант люблю значно менше. Хоча для здоров’я він точно кращий, не такий ситний, і поміж 12-ти страв не так тисне на шлунок 🙂 До речі, ви зауважили, що на різдвяну вечерю, яку ще часто називають “Бідною”, люди довкола часто переїдають? От у мене, наприклад, тільки так. Нелогічно, але як не переїстися, коли споживаєш 12 страв — хто його зна…
Але повернімося до нашої альтернативної вечері. Спочатку я думав замість голубців приготувати спрінгроли. Це така азійська страва, яка на вигляд схожа на голубці, тільки замість капусти там — рисовий папір. А начинки — морепродукти і різні гострі овочі. Найпростіший, але адаптований варіант спрінгрола — то так звані голубці з корейською морквою. Але подумав: шукати рисовий папір, а потім ще добряче намахатися з приготуванням. І вирішив — краще хай будуть голубці як голубці, тільки замість картоплі або гречки візьму кускус.
Кускус зараз стає дуже модним, по-перше, через користь цієї близькосхідної кашки з зерен твердих сортів пшениці. А по-друге, через простоту приготування. Кускус можна просто залити окропом у співвідношенні три до одного і почекати десять хвилин. І все, готово. Я роблю трохи складніше: готую овочевий бульйон — морква, селера, корінь петрушки, корінь пастернаку, цибулина, перець духмяний, перець чорний, лавровий листок. Як тільки бульйон зварився — заливаю ним кускус. Так набагато смачніше. Але все одно перед тим, як загортати в капусту, я б таки додав туди ще тушкованих грибів. Хоча б печериць, але краще білих. Альтернатива — стушкувати овочів. Наприклад, болгарського перцю та кабачків, порізаних кубиками.
А капусту можна взяти не просту, а савойську. Або, як колись казали у Львові — кель. Це, до речі, зовсім не буде сучасний експеримент. Рецепти голубців у савойській капусті замість звичайної можна знайти у галицьких кулінарних книгах ще в 1920-их роках.
Тож, як модно казати, поєднуємо традиції та інновації. Кускус із грибами загортаємо у відварену савойську капусту, а далі вже як книжка пише: склали в баняк з товстими стінками, додали томатного соусу, потушкували хвилин 30-40, а далі ще мінімум на стільки ж у духовку.
7. Салат Коул Сло
З дитинства я добре запам’ятав, як складно було забезпечити різноманітність дванадцяти страв, коли не було жодних продуктів, а риба, наприклад, була надто дорога для пересічного українця. У ті часи в хід ішли не тільки найпростіші продукти, але й різноманітні хитрощі.
Наприклад, окремо робився салат із сирої капусти з олійкою. Капуста шаткувалася, пересипалася сіллю, трохи треба було пом’яти її руками, дати півгодини постояти і тоді додати олії, та й усе.
Окремо — трохи підмаринована капуста з олією, оцтом, цукром, морквою, та болгарським перцем. Це треба було нашаткувати та вимішати в банці за два-три дні, аби, як казали, “підійшло”. А вже тоді їсти.
Окремо подавали салат з квашеної капусти. Ну як салат. Квашену капусту відтискали від рідини, рубали туди грубо цибулі, поливали олією (соняшниковою, іншої ж і не було). Та й усе.
Якщо врахувати ще крижавки (просто мариновану головками чи великими шматками капусту), вінігрет і голубці — капусти на різдвяному столі ніколи не бракувало.
На щастя для нас, зараз у хіпстерських кафе часто можна зустріти салат, що називається Коул Сло. Зараз це типова американська кухня. Але походження салату — голландське. Вважається, що він приїхав до Америки з першими переселенцями. Саме тими, яким індіанці принесли в подарунок індичку — тепер це легенда американського свята День Подяки. І саме тими, які заснували Новий Амстердам, пізніше перейменований у Нью-Йорк. У них Коул Слоу називався Коол Сла. У перекладі — салат із капусти.
Тож приготувати модний американський салат не стане проблемою для будь-якого українця. Адже всього навсього треба нашаткувати капусти і натерти моркви, додати трішки тертого яблука, трохи дрібно порізаної цибулі. Далі — солі, меленого мерцю, цукру. І зрештою — олії, винного оцту та гірчиці зернами.
Порівняно з пересічним салатом із капусти, який готує будь-хто із нас, всього лиш різниці, що гірчиця зернами, та оцет винний, а не звичайний. Ну і ще те, що такий салат варто годинку потримати в холодильнику, а вже потім подавати.
Нічого особливого, але спробуйте сказати друзям: приходьте до мене на пиво і салат з капусти? Уявляєте? А якщо скажете: приходьте на крафтове і салат коул сло? Відчуваєте різницю?
8. Вінігрет
От не знаю, як у вас, а в мене вдома завжди на святвечір подавали вінегрет. Саме такий вінегрет, про існування якого жоден француз не здогадувався. Окрім, хіба, фрацузьких дипломатів, які працювали в колишньому СРСР 🙂 Великі кубики вареного буряка, великі кубики вареної картоплі, трохи менші кубики цибулі, ще менші — вареної моркви. А ще — квасоля і щось квашене: або капуста, або огірок. Можливо, в когось розмір кубиків був інакшим, але в нас у сім’ї я відповідав за нарізання салатів, скільки себе пам’ятаю. А я не любив вареної моркви, тому приховував її за іншими інгредієнтами. Капуста чи огірок — то було рівнозначно, і залежало від того, чого більше восени наквасила бабуся.
Трохи пізніше я зрозумів, що в вінегрет можна моркву не давати взагалі, і дуже полюбив цей салат. Якщо коротко, в дитинстві я його добряче переїв. Тому вже в дорослому віці був шалено втішений, коли знайшов набагато простіший варіант салату на основі буряка. Саме його я б і приготував в альтернативному варіанті Святвечора. Зрештою, і так це вже роблю кілька років.
У моєму хіпстерському варіанті вінегрету всього три основні інгредієнти: варений буряк, нут і квашений огірок. Нут я замочую на кілька годин, а потім відварюю. Квашений огірок нарізаю кубиками, трішки меншими за нут. Варений буряк — десь під розмір нуту. Вимішую це все з оливковою олією і з гарбузовою. Наприкінці крапаю або трохи лимона, або бальзамічний оцет. Дуже просто, але при цьому ситне, пісне, і дуже смачне.
9. Вонтони з грибами
У моїх батьків на різдвяному столі могло змінюватися майже все. Якийсь рік не було голубців, часом не було смаженої риби або оселедця. Змінювалися салати. Але завжди були кутя, узвар та вареники. Мама замішувала борошно та воду в тісто, розказувала її качалкою, а я вирізав чаркою круги, накладав картоплю і швидко перебирає пальцями, зліплюючи докупи.
Думаю, це тренування пальців дуже допомогло мені потім, коли пішов вчитися грати на фортепіано 🙂
До столу вареники подавалися зі смаженою цибулькою. Я її взагалі полюбив лише завдяки різдвяним вечеря, коли іншого варіанту до вареників не було…
Але давайте поговоримо про альтернативи. Їх у світі безліч, від равіолі і до чебуреків. Але я б приготував щось модне у молоді, азійське. А конкретно — вонтони.
Вонтони або хуньтунь — різновид пельменів в китайській кухні. Вонтони зазвичай подаються в супі, але іноді і смажаться. Їх заправляють не тільки м’ясом, а й грибами, креветками чи стеблами молодого бамбука. Суп із вонтонами особливо популярний на новий рік: вважається, що він символізує довголіття. Але можна подавати вонтони і самі по собі.
Тісто для вонтонів готується практично так само просто, як і для вареників. 3 склянки борошна, півтора склянки води (аби щойно закипіла) ложка солі, ложка олії. Вимішати, зліпити з начинкою, тільки вирізати тісто чаркою не для олії, а для саке.
Щодо начинки, то я б розімяв виделкою варені креветки і додав порізані мариновані печериці. Печериці — те, що може замінити маринований бамбук чи гриби суягі з оригінального рецепту. Далі все легко: або варите в бульйоні з овочами на суп, або підварюєте, а далі смажите.
От і все, тільки при подачі полийте одійкою чи якимось гострим соусом. А може, і просто підсмаженою цибулькою. Вона, як на мене, ні варениками, ні равіолі, ні навіть вонтонам зашкодити не може. Навіть уявити тяжко, що колись її їсти я не міг.
10. Веггі-бургер на різні способи
У ті часи, коли я святкував своє перше Різдво, яке пам’ятаю, таких слів, як бургер чи сендвіч (а тим більше вегі бургер) ніхто й не знав. А канапки тоді на різдвяній вечері могли бути у двох варіантах: зі шпротами чи з оселедцем. У найбідніші роки то й узагалі хліб ставили у тарілці як одну з дванадцяти страв.
Зараз такої проблеми нема, але все одно бургери та сендвічі навряд чи побачиш на різдвяному столі. Але я собі подумав: яка ж то хіпстерська вечеря без вегетаріанської бургера? Тож я запропоную вам кілька варіантів, а ви вже оберете собі до смаку.
Найпростіший варіант — замість котлети взяти буряк. Нарізаєте варений буряк кругами, підсмажуєте на грилі — і до булок, а до того листя салату.
Складніший варіант — натерти вареної картоплі і вимішати з вареним нутом чи квасолею. Сформувати котлети і посмажити на олії. До такої котлети і булки можна додати плястерко авокадо.
Зовсім очевидний варіант — замість котлети взяти фалафель, замість соусу хумус. Разом із булками скласти бургер. Але це, як на мене, трохи нудно. До того ж, і хумус, і фалафель, ми з вами вже готували.
Натомість ви можете зробити ще й авокадо-бургер із буряком. Розпізнає те авокадо на половини, а поміж них — підсмажений буряк кільцем або сформовану з потертого буряка котлету. Енджой!
11. Форель на шпинаті
Риба — це те, без чого складно уявити собі будь-яку різдвяну вечерю. У традиційному варіанті це або фарширований короп, або смажена щука, або і звичайне філе хека. Принаймні так воно чергувалися у нас удома, в моїх батьків. Хоча зараз, знаю, дехто і лосося ставить на стіл у Святвечір, чи горбушу.
Я б не заходив аж так далеко. Ми готуємо не віп-лакшері вечерю, а просто альтернативну. Тому пропоную поєднати галицьку традицію та західноєвропейську і приготувати печену форель зі шпинатом.
Звечора свіжу форель треба почистити, натерти сумішшю солі та спецій, покласти в посудину відповідного розміру та щільно затягнути харчовою плівкою.
На початку приготування — дно дека застелити фольгою, вистелити кільцями моркви, зверху на них — кільця цибулі. налити трішки води, аби покривала моркву. Додати ложку оливкової олії, кілька горошин духмяного перцю та сіль. Зверху покласти рибину та накрити фольгою. Поставити в розігріту духовку та пекти 10-15 хвилин (залежно від розміру рибини).
Тим часом шпинат дрібно покришити та припустити на гарячій пательні з невеликою кількістю олії. Коли шпинат стане м’яким — поперчити, посолити, додати кедрові горішки, вимішати, накрити кришкою та зняти з вогню.
А далі все це накласти як начинку у рибу і випікати ще 10 хвилин. От і все.
До речі, в якості гарніру добре пасуватиме морква, на якій пеклась риба.
12. Узвар
Я довго думав, чим би можна було замінити у меню Святвечора традиційний узвар. Не кока-колою ж, правда? Та й смузі — то таке радше напівїстівне, а не напій. Ну і крафтове пиво до пісної вечері ніяк не підходить 🙂
Але потім пробігся трохи по меню хіпстерських кафе, і знаєте що? Насправді у більшості з них і так є узвар. Дуже вже вигідна штука, зрозуміла і добре продається в будь-якому форматі закладу. Та й більш корисна за будь-які магазинні соки: у сухофруктах добре зберігаються вітаміни та мікроелементи. Тим більше, що узвар, попри часту думку, що сама його назва походить від слова “варити”, насправді не вариться. Він має лише закипіти, після чого його треба відразу вимкнути і лишити на ніч — настоюватися. Що більше, часто фрукти та ягоди в узварі взагалі не підварюють, а просто заливають в окропі, а далі тримають в термосі. Виходить гарачий настій, який за смаком і насиченістю нічим не відрізняється. Коротко кажучи, дуже корисна річ.
Якщо ж ви все таки обираєте традиційний варіант приготування: в баняку, довести до кипіння і вимкнути — головним секретом буде почерговість додавання інгредієнтів. Адже вони по різному реагують на температуру. Спочатку треба давати сушені яблука та груші, за кілька хвилин додати чорнослив чи курагу, а родзинки чи сушені вишні, якщо їх додаєте — то ще трохи пізніше. І лише в самому кінці, коли вимкнули — спеції.
Колись давно я взагалі робив дуже простенький варіант: яблука, трохи груш, трохи чорносливу. Закипіло, вимкнув, настояв. Але в цей варіант, оскільки я люблю солодкий узвар, треба було додавати цукру. А одного разу знайшов складніший рецепт.
Літр сухофруктів, у цьому рецепті складають яблука, груші, абрикоси, сливи і солодкі сушені вишні. А аромату узвару додає шкірка апельсина. Тільки не додавайте свіжих чи морожених вишень, вони переважно додають не солодкого присмаку, а кислого.
Отже, кидаєте в холодну воду яблука, груші, ставите на вогонь. За кілька хвилин додаєте сушені сливи та абрикоси. Ще за кілька хвилин — вишні. Закипіло — вимикаєте, кидаєте щкірку одного апельсина — і на балкон. Чи деінде в холод. На другий день маєте ідеальний святковий напій, який ваші предки готували багато століть.
Автор: Всеволод Поліщук
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:
 |
 |
 |
 |
Коментарi