пошук
Влад Войчук
Автор
У травні 2021 року, через 38 років після того, як Brora зачинив свої ворота, лікеро-горілчаний завод знову почав виготовляти віскі.
Прим.
- Лікеро-горілчаний завод: Brora
- Колишня назва: Clynelish, «Clynelish B», Old Clynelish
- Регіон: Хайлендс, Шотландія
- Статус: закритий з 1983, відновлена робота з травня 2021
- Адреса: Brora, Sutherland KW9 6LR. Latitude 58.024892N, Longitude 3.868987W
- Власник: Diageo
- Заснована: у 1819 році
- Бочки, що використовуються для витримки: Бурбон і херес
- Віскі Брора входив до наступних купажів вікі: Johnnie Walker, Ainslie’s, Real McTavish
9 жовтня 2017 року Diageo оголосили про інвестиції у розмірі 35 мільйонів фунтів стерлінгів для відновлення спиртових заводів Port Ellen та Brora. Винокурня офіційно відкрита 19 травня 2021 року.
“Заснована маркізом Стаффордом в 1819 році, але закрита в 1983 році, Brora стала культовою легендою, відкриття якої святкували колекціонери та поціновувачі”, — йдеться в повідомленні заводу.
Немає встановленої дати випуску нової партії віскі Brora. Адже виходячи із законодавчої вимоги, дозрівати шотландський віскі має мінімум три роки, тому перший випуск може відбутися в середині 2024 року.
Однак лікеро-горілчаний завод випустив спеціальний лімітований набір, щоб відсвяткувати його відновлення. Триптих Brora — це набір з трьох виразів, кожен з яких представляє попередню еру виробництва на спиртзаводі з різними ароматами, що випускались. Доступні лише 300 комплектів, вартість одного становить 30 тисяч фунтів.
«Кульмінація цього проекту – це наше досягнення. Воно було неймовірним, а також емоційним», – говорить Стюарт Боуман, головний винокурний завод Brora.
Лікеро-горілчаний завод відкрився з виробничою потужністю 800 тисяч літрів на рік. Також він може змінювати кількість використовуваного торф’яного солоду, додаючи різноманітні димчасті нотки, починаючи від м’яких і спекотних, закінчуючи бурхливим і сміливим.
Познавальна сторінка для задротів (таких як ми)
Історія винокурні Brora \ Old Clynelish
В 1819 році була заснована винокурня поблизу ферми Клінеліш (Clynelish). Її побудував маркіз Стаффордський (1758-1833 Marquis of Stafford), який одружився зі спадкоємицею Сазерлендських маєтків і став першим герцогом Сазерлендським. Метою створення винокурні було забезпечення місцевого ринку збуту зернових, які вирощували селяни на ділянках землі Брора.
Підчас так званих «Хайлендських очищень», селян переселили з родючих земель, що були потрібні для набагато більш прибуткової сфери випасу овець, до містечка Бора. Однак маркіз повинен був забезпечити цим селянам роботу, щоб ті могли працювати та платити йому орендну плату за землі, якими користуються. Отже, фермери почали вирощувати зернові культури, далі було побудовано винокурню, щоб все вирощене зерно використовувати для зростаючого і набагато вигіднішого ринку шотландського віскі (і не стимулювати появу незаконної дистиляції, як це було прийнято в ті часи). Вся схема також включала відновлення землеробських господарств на прибережній смузі садиби.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Завод був побудований за 750 фунтів стерлінгів, а винокурня отримала назву «Clynelish». Спочатку її орендував Джеймс Харпер (James Harper). У 1821-1822 році завод виробляв 10 015 галонів (45 527 літрів) дистиляту. У 1827 році Джеймс Харпер припинив торгівлю через відсутність доходу, навіть з нестачею у 1000 фунтів стерлінгів. Потім лікеро-горілчаним заводом керували різні ліцензіати:
- Джон Метісон (1827-28 роки)
- Джеймс Гарпер (1828-34 роки), знову
- Ендрю Росс (1834-46 роки)
- 1846 рік — Джордж Лоусон, який зі своїми синами взяв в оренду винокурню на 50 років. Він робить суттєві вдосконалення та розширення лікеро-горілчаного заводу. З кожним роком його дохід зростає, тоді як торгова марка «Clynelish» стає все більш відомою по всій країні, включаючи Лондон, і навіть за кордоном. Віскі від Клінеліша вважають найдорожчим із Шотландії.
У 1896 році винокурня була куплена блендерами з Глазго Джеймсом Ейнслі і за рік була перебудована, включаючи будівництво додаткового місця для зберігання.
У 1916 році Джон Уокер купує частину акцій, а в листопаді 1925 року було оголошено, що всі акції Clynelish Distillery Co. належать DCL і пов’язаним з нею компаніям (DCL засновано в 1877 році, як торговий картель для встановлення цін на зернові віскі. Компанія Distillers Company Ltd. перетворилась у контролюючого гіганта в індустрії шотландського віскі, постійно відкриваючі та закриваючі винокурні. Незважаючи на те, що вона ніколи не мала повної монополії у галузі, а її назва не фігурувала на етикетках, розмір її капіталу гарантував великий сплив на галузь у цілому).
У 1930 році компанія DCL передала завод компанії Scottish Malt Distillers (SMD). У період з березня 1931 року по вересень 1938 року завод був законсервований під час економічного спаду. У 1939-1940 роках завод відновив роботу, але був закритий в період з травня 1941 року по листопад 1945 року через Другу Світову Війну.
З 1960 року завод починає використовувати електрику (замість вугілля). Літо 1968 на острові Айлей було дуже засушливим, що ускладнювало виробництво сусла. Високі температури впливають на процес солодження, і на винокурні Port Ellen закінчувалася вода. В результаті виникли побоювання, що кількість виробленого продукту на всіх винокурнях DCL на острові Айлей (Islay, Внутрішні Гебрідскі о-ви, Велика Британія) не досягне цільового показника в розмірі 40 000 галонів. Це було б серйозною проблемою, оскільки продажі Johnnie Walker швидко росли, і в той час Johnnie Walker використовував багато солоду від винокурень з острова Айлей в своїх рецептурах.
DCL вирішує виробляти торфяний солод на інших заводах на материку, таких як Clynelish. Таким чином, стара винокурня Clynelish (old Clynelish) була обрана для виробництва віскі, схожого на віскі з острова Айлей. У планах було почати виробництво в січні 1969 року. Приготування сусла почалося 28 грудня з використанням солоду, виробленого на заводі Ord Maltings.
У 1967-1969 роках компанія DCL побудувала другу винокурню, також названу Clynelish, що, безумовно, дозволило скористатися величезною репутацією цього імені. Тим часом перебудували стару винокурню. Цей період дуже заплутиний, існують різні версії.
Версія, яка історикам віскі здається найбільш реальною така. Новий завод Clynelish працював з серпня 1967 року, а старий Clynelish (old Clynelish) був закритий в серпні 1968 року. З серпня 1967 року по серпень 1968 року обидва заводи працювали паралельно і всередині компанії називалися Clynelish A (новий) і Clynelish Б (старий). За цей короткий час на бочках обох лікеро-горілчаних заводів було вибито трафарет «Clynelish». Однак Асоціація шотландського віскі (SWA) змусила компанію-власника змінити назву однієї з винокурень, і старий завод повернувся до свого початкової назви — Brora.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
З 1969 по 1983 роки обидва заводи працювали паралельно. Щоб компенсувати втрату виробництва торфяного солоду з Caol Ila (1969-74 роки), рівень фенолу був збільшений. Для виробництва віскі на винокурні Brora використовували подвійний торф’яної солод (прим. в процесі виробництва віскі, торфом просушивали солод, з якого згодом і виготовляли напій. Це і є торф’яної віскі). У березні 1983 року Brora була законсервована компанією DCL. На той час його максимальна виробнича потужність становила 1,05 млн LPA (літр чистого спирту), але в останній рік виробництва було 379,00 LPA.
9 жовтня 2017 року Diageo оголосила про інвестиції в розмірі 35 мільйонів фунтів стерлінгів для відновлення винокурень Port Ellen і Brora.
Фото: Brora
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:
 |
 |
 |
 |
Коментарi