пошук
Анна-Евгения Янченко
Автор
«Віками шампанське було легким напоєм, щоб замарити голову дамі, універсальним аперитивом. Але зараз шампанське переживає «золоту добу» — це вже Велике Вино!», — каже неофіційна бренд-амбасадорка регіону Шампань в Україні Ірина Гридіна.
Ірина отримала винну освіту в Австрійській академії вина і здобула престижне звання WeinAkademiker («Винний академік»). Має Diploma WSET і досягла рівня MW Institute Stage 2 («Магістр вина»). У великому світі вина вона обрала шампанське і її дисертація присвячена рідкісним сортам Шампані.
Втім Ірина вважає, що це не вона обрала шампанське, а воно її. Любить супроводжувати келихом-двома шампанського вибір вбрання для походу в оперу. Відновлює ним сили після інтенсивного тренування у кінному спорті та цитує мадам Помпадур: «Шампанське — єдиний напій, який робить жінку гарнішою».
Авторка книги «Вино без правил» і засновниця блогу «Сомельє в зелених штанях» Анна Євгенія Янченко зустрілась з Іриною у маєтку графині Уварової в Києві, щоб з’ясувати, як пити шампанське, хто ж насправді винайшов його рецепт і як вплинуть зміни клімату на сорти й технології Шампані.
Бліц з Іриною Гридіною
Яка в тебе освіта?
Вища економічна.
Скільки років працюєш з вином?
Понад 10.
Де отримала винну освіту?
WeinAkademiker, Diploma WSET, MW Institute Stage 2.
Твоя мета у світі вина?
Щоб кожен лікар чи вчитель в Україні міг дозволити собі шампанське, хоча б на Новий рік. А поки це залишається в мріях, розвиваю винну культуру в Україні. Робимо проєкт BeWine, що став у країні найбільш якісною і значущою міжнародною подією, яку відвідують зірки винного світу.
Анна Євгенія Янченко: Як би світ не намагався зробити шампанське повсякденним напоєм, воно асоціюється зі святом. А для тебе шампанське – атрибут свята чи слушний напій на будь-який день?
Ірина Гридіна: Шампанське справді довгий час було святковим напоєм. Як пишуть про це великі винні критики сучасності, «шампанське подавали на аперитив, а вечеря була заброньована для справді Великих Вин». Почасти це дає нам зрозуміти, чим віками було шампанське — легким напоєм з бульбашками, щоб замарити голову дамі та викликати апетит перед їжею, універсальним аперитивом. Але ситуація змінилася, і зараз шампанське переживає «золоту добу». Такої якості та розмаїття шампанського, як зараз, не було ніколи. Повною мірою можна говорити, що шампанське – це не тільки напій на аперитив, а й Велике Вино, здатне бути достойним доповненням до будь-якої складної страви. Це напій, який не тільки розбурхує наші рецептори, він діє на всі органи чуття, викликає таку ж насолоду, як перегляд доброго кіно чи похід у картинну галерею. Я часто роблю еногастрономічні вечері виключно з шампанським, і гості кажуть, що це найдивовижніші поєднання в їхньому житті.
Можу випити келих шампанського з приводу чи без, для мене це найкращий напій, який супроводжує будь-яке дозвілля, чи то читання книги, чи то похід в оперу. Те, що шампанське скрашує нашу буденність, — це беззаперечно. У такому сенсі це напій, який дарує нам свято.
Анна Євгенія Янченко: А як у метушливому й роздратованому світі створити атмосферу свята і безтурботності? У тебе є якісь ритуали, лайфхаки «шампанського хюґе»?
Ірина Гридіна: Безумовно. Одним з доступних задоволень для нас є опера: квитки на найкращі місця в 15 разів дешевші, ніж у Європі, а виконавці можуть бути ті самі, що в «Ла Скала» й «Метрополітен-опера». Я люблю випити келих-два шампанського паралельно з вибором вбрання для вечора і піти в оперу. А ще немає нічого кращого за келих шампанського після інтенсивного тренування (в мене це кінний спорт), коли ввечері повертаєшся додому ледь живий. Сказати по правді, мені складніше придумати привід не випити шампанське, аніж випити. Проте я, безумовно, за помірне споживання. У шампанському елементарно менше алкоголю, ніж у більшості вин, що є великою перевагою. Я за здоровий спосіб життя, але з вином – для мене це не суперечить одне одному.
Анна Євгенія Янченко: Кажуть, є два способи пити шампанське – не думати, що п’єш, і просто насолоджуватися бульбашками або розважливо аналізувати смаки та аромати, концентруватися на відчуттях. Це породжує парадокс. З одного боку, якщо не брати до уваги смак, чому б тоді не пити просто просеко? З іншого, якщо розкладати аромати та смаки по поличках, то про розслаблення мова не йде. Який спосіб пиття тобі ближчий?
Ірина Гридіна: У мене є два способи, і вони добре відомі всім винним професіоналам. Перший — коли аналізуєш вино, і це не про задоволення. Другий — коли ти ним насолоджуєшся. Я знаю статистику продажів і чудово розумію, що просеко – це тренд. Але людина, яка звикла пити шампанське, не стане пити просеко. Не тому що просеко – це погано, ні. Просто це інший напій. Інший за філософією, методом виробництва, сортами винограду, собівартістю і, як наслідок, ціновим діапазоном. Я люблю шампанське і вмію ним насолоджуватись, навіть не аналізуючи напій. Мені й так смачно. З іншого боку, багато хто починав з просеко, а дехто — з напівсолодкого кримського ігристого, як я в 16 років. А потім прийшли до шампанського. Є тільки одне «але» — шляху назад немає. Якщо полюбив шампанське, питимеш його завжди.
Анна Євгенія Янченко: Як ти прийшла у світ вина і чому серед вин різних регіонів і країн обрала саме шампанське?
Ірина Гридіна: Це кармічна історія, бо шампанське я пила все життя, а серйозно замислилася про зміну кар’єри, коли була вагітна другою донькою. Взагалі, не вважаю, що це я обрала шампанське: думаю, шампанське обрало мене. Й сумнівів, з чого починати, не було. Окрім шампанського дуже люблю Бургундію, П’ємонт, Рейнгау, Штирію, Вахау, але мої свята і вечері завжди починаються з шампанського і часто ним продовжуються. У цього напою дивовижна історія: турбулентне XX сторіччя наклало свій відбиток на стиль і розвиток шампанського. Регіон пройшов через страшні війни, але Шампань і шампанці вийшли з них, як завжди, з високо піднятою головою. Мені подобається смак, аромат, стиль цього напою. Він нагадує стиль мого життя. А ще мадам Помпадур казала, що «шампанське — єдиний напій, який робить жінку гарнішою».
Анна Євгенія Янченко: Чи не стало шампанське представником світу, який відійшов у минуле? Є думка, ніби світ шампанського – це свічки, канделябри, рояль, коні, пишні сукні, а всі ці речі не притаманні сучасності.
Ірина Гридіна: Ха-ха-ха! Ніколи не чула чогось подібного. От чесно! Певно, перед очима цих людей пляшка Cristal на столі Олександра II? Їх треба познайомити з хлопцями на кшталт Benoit Tarlant, Emmanuel Brochet, Frederic Savart. Таких шампаністів багато, і вони представляють нове покоління, яке дуже далеке від канделябрів.
Хоча я люблю і канделябри, і роялі — вся Європа ходить на класичні концерти, квитки неможливо купити, — і свічки, і гарні сукні. Просто цьому антуражу, певно, немає місця в буденному житті, а от шампанському — точно є. До речі, хіба не пречудовий вигляд ми з тобою маємо в інтер’єрі графині Уварової?
Анна Євгенія Янченко: Апріорі не можна сказати, що шампанське – напій для всіх. Від початку його робили з певним ціновим цензом. Чи варто звичайній людині зі звичайними заробітками заморочуватись і збирати гроші кілька місяців, щоб хоча б спробувати шампанське?
Ірина Гридіна: Шампанське — це дорого, але це все ж не каблучка від Tiffany & Co. Зараз можна знайти пляшку за ₴1000 і це буде пристойне шампанське. У моєму розумінні, гроші нам потрібні для емоцій і задоволення. Будь-який новий досвід — якраз про це. Я б витратила гроші на шампанське, але це лише моя особиста думка. Я так живу, мені подобається колекціонувати смаки й емоції. Але я нікого не закликаю витрачати останні гроші на шампанське. Тут якраз важливий зворотний бік медалі: люди, які можуть дозволити собі шампанське, п’ють дешеве просеко і виправдовуються тим, що вони не розбираються у вині. Це як говорити, що не розумієшся на мистецтві, коли живеш навпроти The National Gallery в Лондоні (до речі, музеї там безплатні). Втім, кожному своє. Особисто для мене присутність елементарного смаку під час вибору напоїв і їжі — це як різниця між класицизмом і модернізмом, культурна людина повинна її знати.
Анна Євгенія Янченко: Де батьківщина шампанського – у Франції чи у Великій Британії? Ніби саме в Англії винайшли рецепт ігристого вина. Як взагалі ставишся до спроб англійців зажити слави завдяки своїм ігристим винам?
Ірина Гридіна: Дуже позитивно, бо всі історичні довідки кажуть про те, що шампанське як метод було винайдене в Британії в 1662 році. Крістофер Мерре (Christopher Merret) зробив доповідь у Королівській раді Великої Британії 17 грудня 1662-го. Доповідь була про те, як ініціювати вторинну ферментацію — по суті, це шампанський метод.
І точно шампанське не було придумане Домом Периньйоном. Це міф, хоча Периньйон і був визначною людиною для виноробства. Є багато розмов, що монахи з Ліму також робили ігристе методом вторинної ферментації. Але це не було задокументовано, а отже, не приймається істориками як факт. А британці все задокументували.
Анна Євгенія Янченко: З семи дозволених сортів для виготовлення шампанського частіше за все використовують три. Є біодинамічні й конвенційні вина. Що порадиш, щоб здивувати особливу людину?
Ірина Гридіна: Тут не маю сумнівів, треба взяти пляшку Benoit Dehu “La Rue des Noyers” зі 100% Меньє, дати шампанському добре подихати — і це гарантований wow-ефект. Або Benoit Tarlant “La Vigne Royale” зі старого виноградника Піно Нуар, який колись належав принцу Конті. А якщо цікаво зрозуміти, що таке «забуті сорти Шампані», то пляшку Etienne Calsac “Les Revenants” (перекладається як «Привиди»). Рідкісних, спеціальних вин насправді багато, просто треба відійти від стереотипу пошуку знайомих етикеток, не боятися експериментувати!
Анна Євгенія Янченко: Зміна клімату призведе до змін сортового складу чи правил виробництва шампанського?
Ірина Гридіна: Це вже факт. Шампанський комітет задумався про це на початку XXI століття. Оскільки моя дисертація була присвячена якраз рідкісним сортам Шампані й «менш популярному» Меньє, я як могла заглибилася в це питання. Змінюються виноробні практики, все більше виноробів думають про роботу із забутими сортами, бо після приходу філоксери майже всі виноградники пересадили на Шардоне, Піно нуар і Меньє. Сьогодні ж до французького каталогу вводять нові сорти. Шампань — не єдиний регіон, який буде змінюватися через клімат. Така ж історія, наприклад, із Бургундією. Якщо ж говорити про прямих бенефіціарів (тих, кому зміни клімату на користь), то це «старенька Британія». Там вина ставатимуть тільки кращими.
Анна Євгенія Янченко: З великої кількості шампанських домів найбільш популярні близько десяти. Часто вони пов’язані з корпораціями. Саме ці вина слід вважати правильним шампанським чи варто куштувати напої маленьких шампанських домів?
Ірина Гридіна: Віддаю превелику шану великим домам, так званим grande marques. Зрештою, завдяки їм Шампань сформувалась як регіон і зійшла на п’єдестал. Для людей, які тільки починають пити шампанське, такий стиль часто зрозуміліший. Ці вина спеціально так зроблені: їхнє завдання – сподобатися всім. З іншого боку, не секрет, що комерціалізація — маркетинг, за середніми оцінками, це десь 30%, — закладена у вартість і споживач має за це платити. Гадаю, всі розуміють, що безперервна реклама в глянці, красиві парасолі з подушками на літніх терасах не з неба падають? То ж до питання – є чудові grande marques і є відмінні нішові виробники. Якість шампанського росте, виробники як ніколи ювелірно працюють з теруаром, то чому б не спробувати щось нове?
Анна Євгенія Янченко: Чи варто серйозно ставитися до шампанських вин, які роблять репери, інші зірки?
Ірина Гридіна: Залежно від того, хто винороб. Pierre Peters нещодавно зробив для Бреда Пітта шампанське Fleur de Miraval за £290 (близько ₴10 405). Питання в тому, скільки це вино коштує і чи варто платити такі гроші.
Анна Євгенія Янченко: Яке вино ти пила, коли відповідала на питання?
Ірина Гридіна: Veuve Fourny & Fils 2013 Monts de Vertus Blanc des Blancs 1-er cru, а потім Albert Morot 2015 Bourgogne Beaune Bressandes 1-er cru.
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:
 |
 |
 |
 |
Коментарi