Новий сезон Chef’s Table: Legends — кухарі, які змінили хід гастрономічної історії. Chef’s Table святкує 10-річчя

Головна › ЇЖА › Новий сезон Chef’s Table: Legends — кухарі, які змінили хід гастрономічної історії. Chef’s Table святкує 10-річчя

Наталія Парапан

Автор

Коли Netflix запускає новий сезон Chef’s Table, у світі гурманів це подія. І ось він, новий сезон «Chef’s Table: Legends». А цього разу це ще й святкування десятиліття серіалу, який навчив камеру слухати, як шипить вершкове масло, і бачити в кожній подярпині на кухні цілий життєвий шлях.

Прем’єра відбулась на днях — 28 квітня 2025 на Netflix. І ми в PostEat вже подивились всі чотири серії. А точніше насолоджувались чотирьома портретами видатних шефів сучасності. І це було, як завжди, прекрасно, наче один великий ковток справжньої кулінарної культури.

За десять років Chef’s Table перетворив телевізійну історію про кухарів на справжній кінематографічний культ. Серіал номінований на премію Еммі, якщо ви раптом забули. І ось, у 2025-му, команда Девіда Ґелба (ви пам’ятаєте його по фільму Jiro Dreams of Sushi, крута картина про философію Кайдзен) повертається з чотирма новими серіями — кожна про людину і шефа, яку можна поставити в один ряд з Клодом Моне, Девідом Боуї та Тарасом Шевченком… по ступіню впливу в своїй галузі та на світовому рівні в цілому.

Ось що кажуть у продюсерській компанії Девіда Ґелба Planetarium та Boardwalk Pictures про новий сезон:

«Це ікони, які не потребують представлення, але вони дали нам щось більше — свою вразливість, інтимність, те, чого не бачать навіть найвідданіші фани».

Джеймі Олівер

Перший фільм присвячений Джеймі Оліверу та знятий режисером Браяном МакҐінном. Звісно, ви знаєте цього хлопця з Клеверингу, Ессекс. «Голий кухар», який у 1999 році змусив світ повірити, що готувати — це не про рецепти, а про свободу. Але Chef’s Table не про біографію — радше про спадщину. І вона в Олівера величезна. Він переосмислив ставлення людей до кулінарії та здорового харчування.

Активний борець за покращення дитячого харчування. Джеймі має чітку місію — підвищити якість шкільних обідів, поширювати кулінарну освіту та заохочувати дітей у всьому світі до здоровішого способу життя. Його місія — не просто смачна їжа, а харчова справедливість: від британських шкіл до глобальної B Corp-імперії, що охоплює ресторани, продуктові лінійки, товари для дому, партнерства та потужний медіабізнес.

Джеймі — не просто кухар, він — соціальний активіст у фартуху.

Хосе Андрес

Другий фільм про Хосе Андреса, знятий вже іншим режисером — Клейєм Джетером. Коли говорять «висока кухня», рідко мають на увазі гуманітарну місію. Але для Хосе Андреса немає різниці між рестораном з трьома зірками Мішлен і польовою кухнею у зоні катастроф або війни. Зокрема, саме Хосе Андрес був одним із перших світових зірок та волонтерів, який приїхав в Україну фактично одразу після повномастабного вторгнення. Він скоординувався з нашими волонтерами та організував великий, системно працюючий фонд допомоги в рамках свого проєкту World Central Kitchen. Завдяки фонду Хосе Андреса перші місяці окупації частини України наші волонтери доставляли іжу на окуповані території, допомагали всім, чим могли.

Він — людина, яка не фігурально, а реально змінює світ за допомогою іжі. Засновник World Central Kitchen, харизматичний іспанець, який перетворив тапас на дипломатію, а кухню — на зброю доброти. І ми українці це відчули на власному досвіді.

Андрес — не просто кулінар. Це глобальний лідер, двигун кулінарної дипламатії.

Томас Келлер

Третій фільм присвятили Томасу Келлеру, режисер — також Клей Джетер. Келлер — це операційна з мікроскопом, де кожен листок базиліку має свою партитуру. Його ресторани (зокрема легендарний The French Laundry) — храми смаку, де їжа — ритуал, а деталі — релігія. Його вплив на американську гастрономію настільки глибокий, що можна вивчати по ньому кулінарну геологію. Келлер не просто готує, він — редагує саму суть того, що ми називаємо fine dining.

Він — як Стенлі Кубрик від кухні. Точність, тиша, повний контроль. Ідеал.

Еліс Вотерс

І останній фільм зняли про Еліс Вотерс, де режисером виступив Девід Ґелб. Chez Panisse у Берклі — це не ресторан, це філософія. Це де їжа — від ферми до столу, а культура — частина меню. Вотерс ще у 1970-х перетворила обід на акт громадянської позиції. Вона привела в ресторан фермерів, художників, інтелектуалів — і зробила гастрономію частиною культурного руху. Якщо дуже коротко, то Еліс Вотерс була «farm-to-table», ще до того як це стало хештегом.

Еліс — поетеса локального продукту. Мати сезонності.

Сучасна гастрономія — це вже не про їжу, а радше про ідентичність, політику, мову, пам’ять, травми і зцілення. І саме Chef’s Table: Legends демонструє це без поверхневих лайфстайлів — з глибиною, болем, блиском.

Це сезон, який варто дивитися повільно. З келихом хорошого вина. І бажано — з блокнотом, тому що після перегляду вам захочеться не просто готувати, а жити інакше.