Київ – місто примхливе з тисячолітньою душею, яке підбирає собі назви, вулиці й площі з добрим почуттям гумору. Серце Києва завжди билося в кількох місцях одночасно, але головним чином тут – у центрі, на Бессарабській площі, що колись стояла на перехресті шляхів.

«Бессарабкою» називали місцину на південно-західному в’їзді у тогочасний Київ. Вона пам’ятає і цокіт кінських копит, і брязкіт каретних осей, і стомлені крики мандрівників.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Секрети Бессарабки: від лютеранського кладовища до галасливого ринку

До Бессарабки вела дорога через сьогодняшню Велику Васильківську. У давні часи ця земля була частиною «дороги в землю печенегів», важливого торгового шляху Київської Русі.

Значно пізніше вдовж неї побудують так зване «Новоє строєніє». Це історична місцевість у Києві, що сформувалася в 30–40-х роках 18 століття. Вона з’явилася як новий житловий район для мешканців Печерська, яких масово переселяли через будівництво Нової Печерської фортеці. 

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Ця ключова дорога, Васильківський тракт, вела подорожніх повз Велику Васильківську у напрямку Василькова. А на Бессарабській площі стояв шлагбаум Васильківської застави. Так званий кордон між містом і великою дорогою, що тяглася в південні степи, біля якої мандрівникам перевіряли документи. Десь тут прикрутивши мідний мундштук люльки, сидів перевіряльник документів, поважний мужчина, що контролював приїжджих.

Прим. З 16 до початку 18 століття цьому на місці розташовувався цвинтар, заснований київською лютеранською громадою. З розвитком міста і забудовою Хрещатика у 1812 році цвинтар закрили, а поховання перенесли на Звіринець. Але земля тут залишалася непридатною для забудови: територія була порізана глибокими ровами, що сягали шести метрів.

В 1830-х роках місцевість почали впорядковувати. Рови засипали і зробили рівну площу. І вже в першій половині 19 століття місце почало оживати. На території колишнього кладовища стихійно виріс базар. Земля, яка колись приховувала тишу і пам’ять про минуле, перетворилася на простір, де кипіла торгівня. Хаотичне, небезпечне місце, сильно контрастуюче з модними забудовами на Хрещатику. 

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Вдень тут вирувало життя. Гомоніли купці, метушилися візники, курилися дорожні трактири. Але місце лишалося диким, за межею великого Києва. Поруч працювала кінна поштова станція, де трійки ямщиків чекали на нових пасажирів. Площа і містом-то не вважалася. Довгий двір із невеличкими стайнями, де гучно ржали втомлені коні.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Називати площу «Бессарабкою» почали відтоді, як на ній стали наймати працівників для будівельних робіт, так звана «Бессарабська біржа». Сюди масово приїжджали селяни-заробітчани, в більшості вихідці з Бессарабії (частково Молдова та Одеська область). Вони шукали тут заробітку, сподіваючись найнятися на сезонні роботи.

Гамірне, сильно людне місце, торгу і вигуків, де разом співіснували аромати свіжого хліба і пирогів, терпких прянощів і кінних кізяків, застійної води з канав, та інші результати людської життєдіяльності. Подорожні, що прибували з півдня, зупинялися в місцевих балаганах біля кінної станції. Так до Києва потрапляло вино, овочі і фрукти, спеції, а разом із ними — новини та чутки.

На базар, як магнітом, притягувало торговців. Вони розкладали товар просто під ногами, вигукували ціни, затягували клієнтів до прилавків. Тут можна було купити все — свіже молоко просто з воза, копчену рибу, мед у липневих сонячних сотах, в’язанки запашної зелені, яку жінки привозили прямо з городів.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Ідеальне місце для місцевої босоти, безхатьків, волоцюг та кишенькових злодіїв. Вони швидко помічали наївних новачків і вичищали їх кишені ще до того, як ті встигали зрозуміти, що сталося. Безхатьки тулилися на цій околиці Києва, навколо ринку. Район був диким, неохайним, а місцева публіка — ще та. Люди «з центру» сюди не ходили без потреби, бо могли повернутися без гаманця, а то й без чобіт. Але назва прилипла: містяни почали називати цю територію «Бессарабкою» — мовляв, саме тут осідають ті самі «бессараби» — міські босяки, яких ніде не прийняли.

Історики також припускають, що слово «бессараб» (або «басараб») має коріння слів «бастараб» чи «бастарад». Зневажливих найменуваннях для представників нижчих соціальних класів, чий статус у суспільстві був далеким від привілейованого. У сучасному контексті це слово могло б асоціюватися з грубішим «бастард».

Зокрема київський історик-священик XIX століття отець Петро Лебединцев, стверджував, що бессарабами у першій третині позаминулого століття чомусь називали місцеву голоту: «На київській Бессарабці у декількох халупках під горою збиралася всіляка приблудна вольниця, від чого пішла і назва цієї місцевості».  Якщо слідувати цій логіці, Бессарабку можна було б назвати мало чи не «територію вигнанців». Ось вам така версія походження назви «Бессарабка».

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Вечорами сюди стікалися ті, кого в місті намагалися не помічати — любителі дешевого вина, картяри, вуличні артисти, пронирливі ділки, повії та малеча-голота. Навколо почали з’являтися дешеві постоялі двори, напівзруйновані балагани, де за пару копійок можна було послухати не тільки п’яні байки про столичне життя.

А навпроти площі світився гасовими ліхтарями цирк Дерсена, звідки линув гучний сміх і музика. Бессарабка жила своїм життям, яке мало що спільного з аристократичним Києвом.

Київ росте, а площа не змінюється

У тому ж 1837 році міська влада Києва затвердила новий генеральний план. Місто поділили на шість адміністративних частин. Саме тоді Бессарабська площа раптом опинилася всередині міської зони. Поки Хрещатик та «Новоє строєніє» (сучасні Велика Васильківська, Антоновича, Площа Народних Героів (кол. пл. Л.Толстого) Жилянська, Саксаганського) зводилися з розмахом. Стара суть площі нікуди не поділася. Поруч з’являлися респектабельні магазини, а тут усе ще панував безладний балаган. На площу вранці з’їжджалися торговці з усієї округи, торгувалися, жартували, сварилися — і так щодня. А вночі вирувала темна енергія міського життя, де можна було знайти все: від дешевих кабаків із запітнілими вікнами до балаганів для зневірених душ.

У 1840-х роках Бессарабська площа офіційно отримала назву Університетська. Це пов’язують із будівництвом червоного корпусу Київського університету та Нової Печерської фортеці. До цього університет не мав власної будівлі і орендував приміщення на Печерську. Через вулицю Круглоуніверситетську зʼявилось сполучення між Печерськом, червоним корпусом та районом «Новоє строєніє». Новоє строєніє як раз активно розвивався у 1830–1840-х роках у зв’язку з будівництвом фортеці. Бо багатьом мешканцям Печерська довелося переселятися.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

У 1867 році Бессарабську площу почали переплановувати, а на місці ринку навіть звели пам’ятник Богдану Хмельницькому (у 1881 році його перенесли на Софійську площу) та дали Бессарабській площі нове ім’я — на честь Богдана Хмельницького. Але кияни, як завжди, мали свою думку. Історичний топонім прижився в народі міцніше, ніж будь-який указ, тож офіційна назва залишалася лише на папері. За одними даними, площа неофіційно носила ім’я Хмельницького до 1888 року, а за іншими — аж до 1944-го, коли міськрада офіційно повернула їй стару назву.

Площа все одно була серцем київської торгівлі — головним ринком міста. Ще у 1869—1872 роках тут стояв дерев’яний цирк Жака Бретона — місце, де можна було побачити гастролі найвідоміших антрепренерів свого часу — Вільгельма Сура, Ісаака Соббота та інших майстрів видовищ.

Але питання лишалося: що ж робити з ринком? Будинки навколо множилися, готелі «Національ», «Пале-Рояль», «Берлін», «Оріон» приймали гостей, а між ними, мов небажаний гість, тулилася стихійна торгівля.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Бессарабка кипіла життям — хаотичним, небезпечним, галасливим. Вже на початку 20 століття торгівля стала більш організованою, перетворилася на ринок із павільйонами та лавками та нескінченним людським потоком. Виник логічний конфлікт: місто хотіло блиску та порядку, а площа вперто чіплялася за свою богемну анархію. Було очевидно — або площу треба було «цивілізувати», або вона залишиться нічним кошмаром для міської влади.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

У 1902 році влада Києва нарешті вирішила: досить цього базарного анархізму. Треба збудувати критий ринок — солідний, міський, цивілізований. Із дахом, стінами й відведеними місцями для торгівлі. В ці роки Бессарабка з галасливого торжища почала перетворюватися на легенду.

Гроші Лазаря Бродського або меценатство, яке відкинула влада

У серпні 1907 року київський губернатор П. Ігнатьєв офіційно затвердив рішення міської думи про будівництво критого ринку на Бессарабській площі. Проте ідея створення ринку була напряму пов’язана з ім’ям Лазаря Бродського, цукрозаводчика, мецената та кавалера низки почесних нагород, зокрема французького ордена Почесного легіону.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Бродський ще за життя вирішив залишити після себе важливу спадщину для міста: ще в 1904 році він заповів 500 тисяч рублів на будівництво ринку, а його прибутки мали йти на фінансування важливих соціальних та благодійних проєктів. Зокрема, щорічно 22,5 тисячі рублів (4,5% від суми) планувалося спрямовувати на утримання: (а) бактеріологічного інституту, (б) дитячого відділення Єврейської лікарні, (в) училища імені С. Бродського, (г) двох благодійних установ, а також на (д) стипендії для учнів гімназії у Златополі — рідному містечку мецената та (ж) окрему суму передбачалося виділяти для допомоги нужденним у день його смерті.

Але київська влада відмовилася прийняти цей дар. Чиновники побоювалися, що ринок може не приносити достатнього доходу, а зобов’язання залишаться на міському бюджеті. Врешті, критий ринок на Бессарабці таки з’явився, але вже за іншими умовами і завдяки юристу, якого найняли душеприкажчики Лазара Бродського. Його внесок у розвиток Києва залишився беззаперечним.

Як Авраам Гольденберг врятував (але не врятував) заповіт Бродського

Коли київська влада відмовилася приймати дар Лазаря Бродського, справа зайшла в глухий кут. Півмільйона, які він заповів місту на будівництво ринку та фінансування соцустанов, зависли. 

Але допоміг Авраам Гольденберг. Людина, яка зналася на фінансових схемах. Пропозиція була така: місто випускає облігації на ті ж 500 тисяч рублів під 4,5% річних, а виконувачі заповіту скуповують їх усі. Упродовж 64 років Київ виплачує 22,5 тисячі рублів щороку. Тобто ту суму, що мала йти на підтримку соцустанов. А на 65-й рік влада просто повертає всю суму власникам облігацій.

Замість безповоротного дарунка Бродського місто отримувало довгостроковий кредит під прийнятний відсоток. Виграли всі: Київ — ринок, соціальні установи — стабільне фінансування до 1971 року, а виконувачі заповіту були впевнені, що гроші Бродського працюватимуть за призначенням. Що ще могло піти не так? 

Більшовики!

Через десятиліття після підписання угоди революція та націоналізація просто анулювали всі зобов’язання. Жодних виплат, жодних облігацій. Ринок залишився місту, а ідеальний фінансовий механізм розсипався в пил.  

Як Київ обирав обличчя Бессарабського ринку

Але вернемось трошки назад. Місту знадобилося понад два роки, щоб прийняти пожертву Бродського та перейти до планування ринку. Замість відкритого конкурсу архітектори Едуард Брадтман, Генріх Гай, Олександр Кобелєв, Олександр Кривошеєв і Адольф Мінкус отримали персональне завдання розробити свої проєкти до 20 квітня 1908 року.

Паралельно комісія окреслила ключові умови забудови, про які преса детально інформувала киян. Проєкт мав включати:

• критий ринок, 
• міську публічну бібліотеку,
• квітковий павільйон,
• та інші допоміжні споруди.

Площу під забудову розподілили так:

• бібліотека — 300 кв. сажнів (~1 365 м²);
• головний павільйон ринку — 950 кв. сажнів (~4 322 м²);
• квітковий ринок — 60 кв. сажнів (~273 м²).

Проєкт переможця: від Варшави до Києва

19 червня 1908 року переміг варшавський архітектор Генріх Гай. Його задум поділяв ринок на 204 торгові місця, ресторан, бібліотеку із залом для публічних концертів та окремий павільйон для продажу квітів. Гаю присудили перше місце і премію в 1000 рублів, доручивши йому деталізувати проєкт із використанням деяких ідей Мінкуса та Кобелєва.

Так місто отримало Бессарабський ринок, яким ми знаємо його сьогодні, а бібліотека знайшла собі місце в іншій частині Києва.

Як народжувалася «Бессарабка»

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Роботи почались році 1909-1910 роках. Будував інженер Михайло Бобрусов. Із цегли, металу та скла народився новий київський ринок. Не простий, а критий, у стилі раціонального модерну. Його фасади обрамляли 31 зовнішній магазин, ресторан, а в серці комплексу розмістилася простора торговельна зала. Усередині все мало бути до ладу:

• 88 місць для продажу м’яса,
• 88 місць для овочів,
• 28 місць для риби.

Аби зберігати товар свіжим і принадним, закупили передове холодильне устаткування — перше подібне в усьому Києві.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Про рельєфи та рентабельність

Не забули й про прикраси, бо що то за ринок, якщо не радує око? Тут і «Дівчина з глечиками», і «Селянин з волами», і арки з биковими головами, а ще — «Молочниця», «Риби» та щит із зображенням Архангела Михаїла.

І от, коли всі роботи були завершені, 25 липня 1912 року новий ринок урочисто відкрили. Київ швидко дав йому ім’я «Бессарабка».

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Бессарабка крізь буремні часи

Від моменту свого відкриття Бессарабський ринок став серцем київської торгівлі, і попри всі потрясіння ХХ століття, він не припинив своєї роботи.

Навіть у вирі Громадянської війни тут тривала торгівля. З приходом більшовиків зовнішній вигляд ринку зазнав «ідеологічного коригування»: знищили Архангела Михайла та царську корону, а фасад у святкові дні прикрашали портретами вождів та революційними гаслами.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Голодомор та окупація

Страшні 1930-ті й криваві 1940-ві назавжди змінили Бессарабку. У 1933 році всередині ринку працювала судово-медична лабораторія. Історик Михайло Кальницький стверджує: сюди звозили тіла селян, які проривалися до Києва, тікаючи від Голодомору. Підвали ринку стали частиною конвеєра смерті, звідси тіла везли до моргів і далі на братські поховання на Дорогожичах. Усе в умовах суворої таємниці.

Та існує й інша версія, яка видається більш реальною. Дослідник Віктор Киркевич вважає, що на елітному продуктовому ринку, де купувала «верхівка», трупи просто не могли зберігати ані фізично, ані морально.

Парадоксально, але під час нацистської окупації Бессарабський ринок не лише вцілів, він пережив підйом. Бессарабка продовжувала працювати і навіть розширилася, стихійна торгівля розкинулася аж до бульвару Тараса Шевченка.

Німці-окупанти дозволяли приватний ринок, і до Києва масово везли продукти. Зберігся навіть документ 1942 року з офіційним регулюванням цін. Німці планували жити в місті довго, і не руйнували того, що було важливим для життя. 

Проте атмосфера тут була далека від звичного жвавого базару: продавці приховували товар, побоюючись реквізицій, а окупаційна влада забороняла збиратися групами більше ніж по троє. Одним з символів страху стала шибениця, яку звели неподалік — саме там, де за первісними планами мав стояти пам’ятник Богдану Хмельницькому.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Після війни: Ленін і суперечності

У 1946 році на тому самому місці, де стояла шибениця, з’явився пам’ятник Володимиру Леніну. І саме він, за чутками, міг стати причиною знесення Бессарабського ринку. Нове керівництво Києва переймалося тим, що композиція виглядає неоднозначно: вождь пролетаріату простягає руку у бік ринку — ніби натякаючи на щось не зовсім комуністичне.

Але доля розставила все на свої місця. Бессарабський ринок вистояв, переживши війни, кризи та зміни епох. А от Леніна в Києві більше нема. І ніколи не буде.

Бессарабка: ринок, що пахне дитинством

Бессарабський ринок, це не просто будівля чи туристична зупинка. Це серце міста, де колись била його справжня життєва енергія. Тут, серед рядів овочів, горіхів і сухофруктів, під горами цитрусів, біля вітрин із рибою і кав’яром, та поруч із легендарним салом, розгорталося дитинство деяких з нас. Між запахом свіжої зелені і солодких мандаринів, серед шуму торгівлі і сміху продавців. Всі місцеві знали продаців по імені. Тут не просто продавали, тут творилося життя.

Кожен мав «свою» продавчиню сала. Одна-єдина, яка вирішувала: ти сьогодні купиш «генеральське сало», чи хтось інший. Запізнишся, і всьо, віддали «конкуренту». Горіхи, тільки у своїх. Цитруси — теж. Рози — які стояли величезними довгими рядами, метрові та навіть півтораметрові (дуже дорогі, але дуже красиві) найкрасивіші в світі. Взяти у чужого — означало зраду, порушення неписаних законів ринку.

Сьогодні все змінюється, але, за всі часи існування, ринок так нікому і не вдалось перетворити на атракціон для приїзжих чи туристів. Навіть сьогоднішній зовнішній вигляд Бессарабки мало відрізняється від фотографій 100-річної давнини. Місцеві завжди відчувають її характер, її легенди, її шлейф старих історій. Тут енергія, якої немає ніде. Ось це і є справжнє місце гастро-сили Києва. 

Новий ринок переоформлюють прямо зараз. Дуже сподіваюсь, що це роблять люди, які розуміють її дух та настрій. Що з нього виросте — покаже час. Але хочеться, щоб Бессарабка залишила свій вайб — з ароматами мандарин, холодною свіжітю розових букетів, що займали десь третину ринку, вітринами сала і копченостей, солодих цукатів і східних прянощів. Це лишиться в пам’яті назавжди. В тих ранках, коли сонце ще не піднялося, а місто прокидалося серед ароматів, шуму і сміху.

 

Джерела: 

Третьяков, А. Бессарабская площадь / Аркадий Третьяков. — Киев : [Имидж Принт], 2013. — 171 с.: іл., фото.

Пономаренко Л., Різник О. Бессарабська біржа // Короткий топонімічний довідник. — К.: Видавництво «Павлім», 2003. — С. 8–9.

Пономаренко Л., Різник О. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання. — К.: Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с.: іл.

Бессарабська площа // Історико‑біографічний енциклопедичний довідник. — К., 2007. — С. 168–170 

Бессарабский критий ринок // Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К., 1981. — С. 62 : іл.

Бессарабська площа // Хрещатик відомий і невідомий: краєзнавчі нариси. — К., 2003. — С. 60–61 : фото.

Киевские Бродские // Меценаты Києва. — 2-е изд., испр. и доп. — К., 1998. — С. 231–235.

Купці в соціокультурному просторі Києва 1871–1920 років // Киевские купцы : науч.-попул. изд. / Аркадий Третьяков. – Киев, 2020. – С. 36–37.

Шероцький, К. В. Крещатик, Липки, Новое строение и окрестности / К. В. Шероцький // Київ : путівник. – репринт. вид. 1917 р. / К. В. Шероцький. – Київ, 2020. – С. 331–332 : іл.

 

Читати також: 

Нові заклади Києва. Жовтень 2025: 21 локація, що відкрилась в місті

Нові заклади Києва. Вересень 2025: 15 нових відкриттів першої половини осені

Нові заклади Києва. Серпень-вересень 2025: куди сходити в Києві цієї осені

Нові заклади Києва. Серпень 2025. 4 тиждень: бургерна від Іллі Сьоміна, міське бістро на Оболоні, класичний ресторан на Городецького, дві кав’ярні, міське кафе біля Опери та бургерна на Бесарабці

Нові заклади тижня. Серпень 2025: наливаторія, рест гавайської кухні, тейк-евей локація домашнього комфортфуду, кав’яврня від відомої мережі, італійський і кримськотатарський ресторани та гастропростір на ВДНГ

Нові заклади тижня. Липень 2025. Київ: традиційна та сучасна укр кухня, шефська кухня з азійськими акцентами, заклад з італійським настроєм, переформатування від відомої мережі та заміський комплекс на березі

Нові заклади тижня. Липень 2025. Київ: італійська кухня, хрустка курка та бургери, азійський настрій, смачна випічка та автентична індійська кухня

Нові заклади Києва. Липень 2025: пекарня, сицилійська тратторія, затишний бар, київські карасі, кав’ярні та bageteria

Новий заклад Києва, липень 2025: Linden Cafe — локація від компанії Synergy Group, що обіцяє стати улюбленим місцем для киян

Нові заклади Києва: 10 локацій, що відкрились у січні 2025

 

Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.