Масниця, Колодій, Сиропуст: історія та традиції в Україні

Головна › ЇЖА › Масниця в Україні: історія, Колодій і справжні традиції

Наталія Парапан

Автор

Історичний контекст: християнізація

У 313 році Римський імператор Костянтин І Великий (306 – 337 роки правління) визнав Християнство основною релігією Римсько-Візантійської імперії.

Це рішення призвело до поширення Християнства Європою, а згодом і світом. Якими кривавими методами відбувалось «впровадження нової віри» та з якими труднощами воно стикалося в кожному окремому суспільстві, факт відомий. Методи були виключно насильницькі, народ його (Християнства) не сприймав, як через жорстокий спосіб впровадження, так і через нерозуміння причин його необхідності.

988 рік — що змінило Хрещення Русі?

Але нам важливіше Хрещення Русі. Київську Русь хрестив князь Володимир близько 988 року, в результаті чого Християнство стало провідною релігією в Київській Русі. Поширення відбувалось у той самий спосіб та зі схожими проблемами.

Однак треба відзначити важливий, зокрема, політичний контекст – Київська Русь стала частиною європейської цивілізації, повноцінним суб’єктом міжнародного права — кордони держави, нехай формально, але стали недоторканими; під час війн воїнів забирали в полон, а не в рабство (як до того). А прийняття «нової віри» визначило статус Київської Русі як рівноправного партнера серед європейських країн, а людей, що в ній проживали, частиною європейської спільноти.

Християнство, окрім політичних бонусів принесло розвиток культури. Разом з монастирями прийшла писемність, книги, нові знання. Відтепер можливо було письмово фіксувати свої традиції, обряди, пісні, вірші, говірки, колядки, власне, всі культурні надбання, які до приходу писемності передавались із вуст у вуста, часто зазнавали змін, доповнень та трансформацій.

Цей стислий екскурс в історію зроблений, щоб простіше усвідомити історичні метаморфози, яких зазнавали майже всі свята, засновані нашими предками в дохристиянські часи. Історичний контекст допомагає зрозуміти, як та навіщо змінювалась сутність свят протягом століть, і чому навколо них так багато маніпуляцій, непорозумінь та двозначностей.

Якщо стисло резюмувати, українські язичницькі свята протягом тисячоліть зазнавали впливу та міксувались. Під час розселення племен на захід — це був вплив західних цивілізацій, під час занарбницьких війн — з традиціями завойовників, проте головним чином на них вплинуло Християнство.

Цьому сприяла сама церква з метою більш органічної імплементації християнської релігії серед язичницьких народів.

Двовір’я та трансформація свят

Дослідники визначають це терміном «двовір’я». Однак, як би не старались викорінити першоджерела, пам’ять зберігалась, а багато язичницьких свят релігійного значення так і не набули.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Якщо уважно придивитись, українська святкова традиція (обряди, свята, пісні, поезія) базується на пам’яті про першовіру. Наші предки вірили в духовно-сакральну енергію, що наповнює все буття — природу, тваринний світ, погодні явища, життя, побут, смерть людини. Ця віра лежить в основі всіх українських свят.

Масниця — сутність свята та різні назви

Одним з таких свят є Масниця. Святковий тиждень перед Великим постом, який має корені в дохристиянських слов’янських традиціях і з часом інтегрувався в християнський календар.

Це свято закінчення зими і початку весни, що відзначається майже всіма європейським народами, і має різні назви. Як і багато інших свят, церква адаптувала його до системи «нової віри». Було призначено навіть конкретний період — за тиждень перед Великим постом.

У багатьох східнослов’янських джерелах Масниця пов’язана з іграми, катанням, частуванням та спільними проводами зими.

(Прим. авт. назва «Масниця» зафіксована в словнику, зокрема, Бориса Грінченка ред 1907 – 1909 рр. С. 408, тож для цілей цієї статті та з метою однакового використання термінології надалі будемо використовувати цей термін).

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

В різних регіонах України були різні назви свята – Масниця, Колодій, Запусти, Пущення, Сиропуст, Заговини, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, тощо.

Усі ці назви означають: останню фазу зими, зустріч весни, завершення періоду скоромної їжі, підготовку до посту та духовну рефлексію.

Масниця (Масляна або Масний тиждень) походить від слова «масний — жирний», тобто тиждень, коли можна їсти жирну їжу перед постом. У православній традиції цей період називають також Сиропусним тижнем або Бабським тижнем.
Сиропуст (Сиропусний тиждень або Сирна неділя) — ці назви походять від слів «сир» та «пуст», що буквально означає «тиждень сирної їжі» — коли ще можна вживати сир, молоко та молочні продукти перед постом. Такі назви частіше зустрічаються в церковних календарях або літописах XVI–XVII ст.
Пущення або Заговини. Термін «Пущення» означає «пустити», тобто останній тиждень, коли ще дозволено їсти продукти, що не заборонені постом. Заговини теж позначають приготування до посту: «заговувати» — перед тим як почати обмеження в харчуванні.
Колодій — це трошки про інше. Якщо попередні назви більше описують харчовий режим і календарну межу, то Колодій — це назва з етнографічним змістом, пов’язана з обрядом «вести колодку». Колодій — по суті український обряд, який зосереджував увагу на шлюбі, родючості, сімейності і завершенні певного циклу життя. У традиційній Українській культурі ці явища часто йшли разом: Колoдій був однією з форм святкування Масниці.

Іншими словами, все це локальні або історичні назви однієї загальної традиції, яка внаслідок різних факторів, насамперед історичних та географічних, має ще й різні форми.

Обрядовий календар, дохристиянські часи

Зародження свята Масниця історики пов’язують з давнім «річним ритуальним календарем» або «обрядовим календарем» або «Колом Сварожим» (за Г. Лозко). Люди, в залежності від пори року, вшановували того чи іншого бога, влаштовуючи свята на їх честь.

«Цей календар був великий і ретельно розроблений. Його характерною рисою був міцний зв’язок з порами року, природними явищами, хліборобським циклом року. Все було пов’язано однією спільною ідеєю: вшанування сонця і сонячних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом, все те, що становить основу хліборобства.

Точно встановлених днів для кожного свята не було, відзначались вони в залежності від сонячного циклу, погодних умов, хліборобських зайнять. Складався календар головним чином у полян, що з глибокої давнини були хліборобами.

Переслідування «народного обрядового календаря» здійснювалось у всі часи і боку церкви, і боку влади, але викорінити всього неможливо було жодною силою», — пише Іван Огієнко у «Дохристиянські вірування українського народу», історично-релігійна монографія, 1939 року.

На Масницю існували обряди проводу зими і зустрічі весни, влаштовували спільні гуляння, обов’язкові застілля. Поетичні міфи і легенди, велика кількість весняних пісень, присвячені приходу весни.

Вся естетика свята будується на вшануванні краси та пробудження природи, радості, піднесеному настрої, веселощах з великою кількістю ігрових та розважальних ритуалів. Всі весняні традиції українців, що підтверджують історичні дослідження, мають естетичну і емоційно-психологічну забарвленість.

Під час Масниці веселощі були різні — люди гуляли, танцювали, співали пісні та грали. Молодь влаштовувала різноманітні ігри романтичного характеру. До столу подавали щедру їжу.

Традиційні святкування несли в собі просту ідею — після важкої зими, люди хотіли емоційної розрядки, свіжих емоції, відчуття життя, отримання естетичного задоволення.

Власне, кульмінацією цього періоду і є свято Масниці.

Що таке Колодій?

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Колодій є саме українським обрядом, який існував ще до хрещення Київської Русі і був пов’язаний з родючістю, шлюбом та сімейними традиціями. Назву давньої традиції пов’язують із символом колодки — шматочком дерева, який у давнину:

народжували, хрестили, випроваджували та ховали весь тиждень;
у деяких регіонах пов’язували колодку неодруженим молодим людям та жартома «покаранням» нагадували про шлюб;
молоді давали «викуп» за звільнення колодки.

Значення цього обряду було глибоко соціальне: він наголошував на продовженні роду, створенні сім’ї та гармонії в громаді.

Цілком логічно, що найактивнішими учасниками більшості святкових обрядів на Масницю були молодь і діти. Масниця вітала нове життя, оновлення природи. За допомогою обрядів, магічних ворожінь українці привертали до себе весну, тепло, сприяли пробудженню людських почуттів.

Часто зустрічається традиція прив’язувати колодку у вигляді поліна, качалки, стрічки або хустки. Колодку чіпляли заміжні жінки парубкам і дівчатам. Обряд символізував покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року.

Хлопці платили за колодки викуп, в знак подяки дівчата вишивали хусточку, прикрашали її квітами або ініціалами свого обранця та дарували їм. Подібні ігрові обряди часто завершувалися укладанням шлюбу. Шлюбні обряди відігравали велику роль. За давніми народними повір’ями, магічні ритуали могли вплинути на збереження і продовження роду, плодовитість тварин, тощо.

В книзі «Дохристиянські вірування українського народу» розказується, що:

«В останній день масниць, на запусти, справляються Колодки: парубкам і дівчатам, що не побралися шлюбного сезону в м’ясниці, прив’язують колодку, як кару, від якої можна відкупитись тільки грішми або горілкою. Колодки в давнину — це малі брусся з дірками для рук чи ніг, тепер же це стрічки з квітками. Цю колодку дослідники порівнюють з німецьким звичаєм прив’язувати двері до застарілих дівчат» (прим. певно мова йде про неодружених дівчат).

Підготовчі тижні Масниці: Всеїдний тиждень та Переступний тиждень

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Історично Масниця включає два підготовчі тижні, які регулюють поступове обмеження їжі. Ці тижні включають також гостювання, співи, веселі ігри, гуляння і відвідування гостей.

Всеїдний тиждень (передостанній перед Масницею)
Переступний тиждень (останні дні перед Масницею)
Після них настає Масничний тиждень / Сиропусний тиждень, коли вже заборонено м’ясо.

Всеїдний тиждень — передостанній до Масниці тиждень (Всеядний, Блудна неділя, Всєдна неділя, Загальниця). На Всеїдному тижні можна їсти будь-яку їжу, в тому числі м’ясну та молочну.

На Черкащині під час Всеїдного тижня не вінчалися і не справляли весіль, казали, що «буде блудить котресь із супругів».

На Житомирщині, навпаки, на цьому тижні було найбільше весіль, оскільки «всі дні можна їсти з м’ясом». А ще на цьому тижні не купували поросят, «бо з їх сала не їсти і свиней на сало не дожидать. Це тому, що поросята відчувают смалятину, жахаються, нудьгуют, головщину на себе чуют, ни їдят, маршавіют, занихаются і ростут погані».

Переступний тиждень — останній тиждень перед Масницею (називають ще Рябим, Гижковим, Гижчаним, М’ясопусним). Переступному тижні щодня їдять м’ясну і молочну їжу, крім середи та п’ятниці. Виходить два дні посту на тиждень, бо «переступа — значить, що уже переступило, що у середу і п’ятницю не можна їсти скорому». Переступний тиждень завершувався М’ясопусною неділею, Мясопустом (день тижня).

М’ясопуст — останній день, коли вживали м’ясні страви перед Сиропусним тижнем. Означає відпущення (припинення) споживання м’яса протягом восьми тижнів, аж до Великодня. У М’ясопусну неділю люди їли найбільше м’ясних страв, заговляючись на Масницю. З напоїв на Пущення варили горілку з медом, цукром.

І вже потім починається Масничний тиждень або Сиропусний тиждень, тобто останній тиждень перед Великим постом. Таким чином в ці періоди поступово забороняють м’ясо, і дозволяють на останній тиждень перед Великим Постом лише молоко, сир, масло, сметану, а також яйця, рибу. «Як немає в кого молочного, то їдять пісне, бо м’ясне їсти гріх», — кажуть народні джерела.

«Коли надходи Масляна, то люди заговівляють, їдять м’ясо, сало. Коли приходи Масляна, то люди їдять вареники, ідуть в гості, співають, веселяться, гуляють… Коли проходе Масляна, то її люди випроводжають…».

Таким чином назва «Сиро-пуст» буквально означає «відпущення сиру». А Сиропусну неділю ще називають «Пущення», начебто відпускаючи усі молочні продукти. У цю неділю прийнято справляли «запусти», останній час, коли можна дозволити собі частування перед постом.

В деяких регіонах існує звичай відвідувати старших родичів та кумів, просити у них прощення, цілуючи руки, а також підносити в подарунок обрядовий хліб, дарунки, різні солодощі, смаколикі, вино або інші напої.

Ще одна традиція, напередодні Сиропусту готувати в родині обрядові страви, наприклад, прісний пиріг, рибу, варені яйця.

Згідно джерел, обидві традиції скоріше за все були ініційовані церквою та пов’язані з християнськими традиціями відбувати обряд підготовки до посту та взаємного прощення в Сиропусну неділю.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Їжа та сенси — головна страва на Масницю

Як правило на Масницю іли вареники у маслі, щоб «усе літо і вік жити, як вареник у маслі». Вареники з сиром виготовляли з пшеничного чи гречаного борошна та подавали щодня і в кожній родині; варили два рази в день, а то і три, чотири. Їх їла вся сім’я, а також ними пригощали гостей.

В скоромні дні вареники готували з м’ясом, сиром, а в пісні – з капустою, маком, грибами, урдою, розтертими семенами конопель, тощо. Про вареники з сиром співають в багатьох піснях, присвячених Масляній, зокрема:

«Масляна, Масляна,

як на тебе добре жить,

вареники з сиром їсти,

ще й горілочку пить».

Вареники з сиром у Масничний тиждень – не лише національна страва, а й ритуальна. Вареник символізує місяць-молодик, на який і відзначають Масницю, а в народі кажуть, що «Масничний місяць заговляється варениками».

На Масницю вживали багато масла, сметани, молока, а також яєць і риби. Рибу і яйця готували переважно на коров’ячому маслі. Крім вареників у різних регіонах України споживали і місцеві страви.

«На Київщині любили колотуху, ряжанку, насирники.
В Карпатах в Сиропусний тиждень їли пироги, так називали вареники з бринзою, та бануш – кукурудзяну кулешу на сметані.
Слобожани щодня варили вареники з сиром, смажили сирники та гречані млинці, а також мандрики.
На Херсонщині, крім вареників і млинців, на Масляницю пекли бабку з локшини і рису, з ізюмом, кишмишем.
Подоляни на Масницю пекли пампушки, гречані або пшоняні млинці на маслі – до сметани, до завдавайки чи розтиранки.
На Правобережному Поліссі на Масницю їли вареники з сиром, пляцочки, завіваночки, це налисники з сиром, балабушечки.
На Рівненському Поліссі на свято подавати Масничний хліб, пироги з ячмінного або житнього борошна, так звані дужики й веснянки. Ці жертовні печива прикрашали фігурками з тіста та першими весняними квітами».

На Масничному тижні борщ не варили. Борщ з рибою готували тільки на Заговини перед Великим постом, в останній день Масниці. Пили здебільшого горілку, мед-горілку, квас із яблук і груш-дичок, різні настоянки, наливки, варенуху тощо.

Таким чином, головна страва на Сиропусному тижні в Україні – це в першу чергу вареники з сиром, маслом і сметаною.

На Масницю в Україні не готували млинців (блинців). Їх готували разом з варениками деяких регіонах — Чернігівщина, Слобожанщина, Південь України.

Дослідники сходяться на думці, що найбільшої популярності млинці набули в Україні вже з другої половини ХХ століття, коли радянська влада активно русифікувала все українське.

Фото: взяті з джерел

Джерела:

Дохристиянські вірування українського народу, історично-релігійна монографія, 1939 рік. Іван Огієнко, український вчений-філолог, педагог і церковно-громадський діяч;
Масниця, ці, ж. Масленица. Камен. у. Почекайте, вареники, прийде на вас масниця! Чуб. І. 265. Ум. Масничка. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 408.;
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 641.
Календарна обрядовість у життєдіяльності етносу. Збірка наукових праць./Матеріали міжнародної наукової конференції «Одеські етнографічні читання».- Одеса, 2011. 383 стор.
Міфи Київської землі та події стародавні, Олександр Знойко, 1984 р.
Gieysztor A. Mitologia Słowian / Red. A. Pieniądz. — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2006.
Костомаров М. І. К 72 Слов’янська міфологія/Упоряд., лриміт. І. П. Бетко, А. М. Полотай; вступна ст. М. Т. Яценка.— К.: Либідь, 1994.— 384 с. («Літературні пам’ятки України»).—Укр., рос. Мовами
Світогляд українського народу, Іван Нечуй-Левицький,1876 р.
Українська міфологія. Валерій Войтович, 2002 р.