Масниця, Колодій, Запусти, Пущення, Сиропуст, Масниця, Колодій, Заговини, Сиропусний тиждень, Сирна неділя: святкувати чи не святкувати?

Головна › ЇЖА › Масниця, Колодій, Запусти, Пущення, Сиропуст, Масниця, Колодій, Заговини, Сиропусний тиждень, Сирна неділя: святкувати чи не святкувати?

Наталія Парапан

Автор

У 313 році Римський імператор Костянтин І Великий (306 – 337 роки правління) визнав Християнство основною релігією Римсько-Візантійської імперії. Це рішення призвело до активного поширення Християнства Європою, а згодом і світом. Якими кривавими методами відбувалось «впровадження нової віри» та з якими труднощами воно стикалося в глибині кожного окремого суспільства, факт відомий. Методи були виключно насильницькі, прості люди його (Християнства) не сприймали, як через жорстокість спробу впровадження, так і через нерозуміння причин його необхідності.

Але нам важливіше Хрещення Русі. Хрещення Київської Русі здійснив інший великий політичний діяч у 988 році, князь Володимир, в результаті чого Християнство стало провідною релігією на Русі. Поширення відбувалось у той самий жорстокий спосіб, про що свідчать всі історичні джерела. Однак треба відзначити важливий, зокрема, політичний контекст – Київська Русь стала частиною європейської цивілізації, повноцінним суб’єктом міжнародного права — кордони держави, нехай формально, але вважались недоторканими; під час війн княжих воїнів забирали в полон, а не в рабство, тощо. Прийняття «нової віри» визначило статус Київської Русі як рівноправного партнера поряд з іншими європейськими країнами, а людей, що в ній проживали, частиною тогочасної європейської спільноти.

Християнство, окрім політичних бонусів принесло ще й розвиток культури. Разом з монастирями прийшла писемність, книги, нові знання. Відтепер можливо було письмово фіксувати свої традиції, обряди, пісні, вірші, говірки, колядки, власне, всі культурні надбання, які до приходу писемності передавались із вуст у вуста, часто зазнавали змін, доповнень та трансформацій.

Цей стислий екскурс в історію зроблений, щоб простіше усвідомити історичні метаморфози, яких зазнавали майже всі свята, засновані нашими предками в дохристиянські часи. Історичний контекст допомагає зрозуміти, як та навіщо змінювалась сутність свят протягом століть, і чому навколо них так багато маніпуляцій, непорозумінь та двозначностей.

Якщо стисло резюмувати, українські язичницькі свята протягом тисячоліть зазнавали впливу та міксувались. Під час розселення племен на захід, це був вплив західних цивілізацій, під час воїн — з традиціями завойовників, проте головним чином на них вплинуло Християнство. Цьому сприяла сама церква для пришвидшення популяризації та з метою більш органічної імплементації своєї релігії серед язичницьких народів. Дослідники визначають це терміном «двовір’я». Однак, як би не старались викорінити першоджерела, пам’ять зберігалась, а багато язичницьких свят релігійного значення так і не набули.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Якщо уважно придивитись, українська святкова традиція (обряди, свята, пісні, поезія) базується на пам’яті про першовіру. Наші предки вірили в духовно-сакральну енергію, що наповнює все буття — природу, тваринний світ, погодні явища, життя, побут, смерть людини. Ця віра лежить в основі всіх українських свят.

Масниця, Колодій, Сиропуст

Одним з таких свят є Масниця – свято закінчення зими і початку весни, що відзначалось майже всіма європейським народами, хоча й із різними назвами. Як і багато інших свят, церква намагалась його адаптувати до системи «нової віри», для святкування навіть було призначено певний день, за тиждень перед Великим постом. (Прим. авт. назва «Масниця» зафіксована в словнику, зокрема, Бориса Грінченка ред 1907 – 1909 рр. С. 408, тож для цілей цієї статті та з метою однакового використання термінології надалі будемо використовувати цей термін).

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

В різних регіонах України свято називають по-різному – Колодій, Запусти, Пущення, Сиропуст, Масниця, Колодій, Заговини, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, тощо.

Зародження свята Масниця вчені історики пов’язують з давнім «річним ритуальним календарем» або «обрядовим календарем» або «Колом Сварожим» (за Г. Лозко). Люди, в залежності від пори року, вшановували того чи іншого бога, влаштовуючи свята на їх честь. «Цей календар був великий і ретельно розроблений. Його характерною рисою був міцний зв’язок з порами року, природними явищами, хліборобським циклом року. Все було пов’язано однією спільною ідеєю: вшанування сонця і сонячних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом, все те, що становить основу хліборобства. Точно встановлених днів для кожного свята не було, відзначались вони в залежності від сонячного циклу, погодних умов, хліборобських зайнять. Складався календар головним чином у полян, що з глибокої давнини були хліборобами. Переслідування «народного обрядового календаря» здійснювалось у всі часи і боку церкви, і боку влади, але викорінити всього неможливо було жодною силою», — пише Іван Огієнко у «Дохристиянські вірування українського народу», історично-релігійна монографія, 1939 року.

На Масницю існували обряди проводу зими й зустрічі весни, влаштовували спільні гуляння, обов’язкові застілля. Поетичні міфи і легенди, велика кількість весняних пісень, присвячені приходу весни. Вся естетика свята будується на вшануванні краси та пробудження природи, радості, піднесеному настрої, веселощах з великою кількістю ігрових та розважальних ритуалів. Всі весняні традиції українців, що підтверджують історичні дослідження, мають естетичну і емоційно-психологічну забарвленість.

Під час Масниці веселощі були різні — люди гуляли, танцювали, співали пісні та грали. Молодь влаштовувала різноманітні ігри романтичного характеру. До столу подавали щедру їжу. Традиційні святкування несли в собі просту ідею — після важкої зими, люди хотіли емоційної розрядки, свіжих емоції, відчуття життя, отримання естетичного задоволення. Власне, кульмінацією цього періоду і є свято Масниці.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Їжа

Масницю зустрічали, справляли і проводжали, особливо готувалися в останні два тижні – Всеядний тиждень та Переступний тиждень.

Всеїдний тиждень — передостанній до Масниці тиждень (Всеядний, Блудна неділя, Всєдна неділя, Загальниця). На Всеїдному тижні можна їсти будь-яку їжу, в тому числі м’ясну та молочну. На Черкащині під час Всеїдного тижня не вінчалися і не справляли весіль, казали, що «буде блудить котресь із супругів». На Житомирщині, навпаки, на цьому тижні було найбільше весіль, оскільки «всі дні можна їсти з м’ясом». А ще на цьому тижні не купували поросят, «бо з їх сала не їсти і свиней на сало не дожидать. Це тому, що поросята відчувают смалятину, жахаються, нудьгуют, головщину на себе чуют, ни їдят, маршавіют, занихаются і ростут погані».

Переступний тиждень — останній тиждень перед Масницею (називають ще Рябим, Гижковим, Гижчаним, М’ясопусним). Переступному тижні щодня їдять м’ясну і молочну їжу, крім середи та п’ятниці. Виходить два дні посту на тиждень, бо «переступа — значить, що уже переступило, що у середу і п’ятницю не можна їсти скорому». Переступний тиждень завершувався М’ясопусною неділею. М’ясопуст або Пущення означає відпущення (припинення) споживання м’яса протягом восьми тижнів, аж до Великодня. У М’ясопусну неділю наша люди їли найбільше м’ясних страв, заговляючись на Масницю. З напоїв на Пущення варили горілку з медом, цукром.

Масниця – свято, що триває весь тиждень перед Великим постом. «Коли надходи Масляна, то люди заговівляють, їдять м’ясо, сало. Коли приходи Масляна, то люди їдять вареники, ідуть в гості, співають, веселяться, гуляють… Коли проходе Масляна, то її люди випроводжають…». У Масничний тиждень вже не можна було їсти м’ясного, а тільки молочне — молоко, сир, масло, сметану, а також яйця, рибу. «Як немає в кого молочного, то їдять пісне, бо м’ясне їсти гріх».

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Страви на Масницю

Як правило на Масницю іли вареники у маслі, щоб «усе літо і вік жити, як вареник у маслі». Вареники з сиром виготовляли з пшеничного чи гречаного борошна та подавали щодня і в кожній родині; варили два рази в день, а то і три, чотири. Їх їла вся сім’я, а також ними пригощали гостей.
В скоромні дні вареники готували з м’ясом, сиром, а в пісні – з капустою, маком, грибами, урдою, розтертими семенами конопель, тощо. Про вареники з сиром співають в багатьох піснях, присвячених Масляній, зокрема:

«Масляна, Масляна,

як на тебе добре жить,

вареники з сиром їсти,

ще й горілочку пить»

Вареники з сиром у Масничний тиждень – не лише національна страва, а й ритуальна. Вареник символізує місяць-молодик, на який і відзначають Масницю, а в народі кажуть, що «Масничний місяць заговляється варениками».

На Масницю вживали багато масла, сметани, молока, а також яєць і риби. Рибу і яйця готували переважно на коров’ячому маслі.

Крім вареників у різних регіонах України споживали і місцеві страви.

«На Київщині любили колотуху, ряжанку, насирники.
В Карпатах в Сиропусний тиждень їли пироги, так називали вареники з бринзою, та бануш – кукурудзяну кулешу на сметані.
Слобожани щодня варили вареники з сиром, смажили сирники та гречані млинці, а також мандрики.
На Херсонщині, крім вареників і млинців, на Масляницю пекли бабку з локшини і рису, з ізюмом, кишмишем.
Подоляни на Масницю пекли пампушки, гречані або пшоняні млинці на маслі – до сметани, до завдавайки чи розтиранки.
На Правобережному Поліссі на Масницю їли вареники з сиром, пляцочки, завіваночки, це налисники з сиром, балабушечки.
На Рівненському Поліссі на свято подавати Масничний хліб, пироги з ячмінного або житнього борошна, так звані дужики й веснянки. Ці жертовні печива прикрашали фігурками з тіста та першими весняними квітами».

На Масничному тижні борщ не варили. Борщ з рибою готували тільки на Заговини перед Великим постом, в останній день Масниці. Пили здебільшого горілку, мед-горілку, квас із яблук і груш-дичок, різні настоянки, наливки, варенуху тощо.

Таким чином, головна страва на Сиропусному тижні в Україні – це в першу чергу вареники з сиром, маслом і сметаною.

На Масницю в Україні не готували млинців (блинців). Їх готували разом з варениками деяких регіонах — Чернігівщина, Слобожанщина, Південь України. Дослідники сходяться на думці, що найбільшої популярності млинці набули в Україні вже з другої половини ХХ століття, коли радянська влада активно русифікувала все українське.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Колодій

Цілком логічно, що найактивнішими учасниками більшості святкових обрядів на Масницю були молодь і діти. Масниця вітала нове життя, оновлення природи. За допомогою обрядів, магічних ворожінь українці привертали до себе весну, тепло, сприяли пробудженню людських почуттів.

В Україні широко відомий звичай святкування Колодки (Колодій) на Масницю. В деяких джерелах описуються обряди, що розігрували народження та поховання колодки, дерев’яної ляльки, що символізувало знищення опудала зими.

Частіше зустрічається традиція прив’язувати колодку у вигляді поліна, качалки, стрічки або хустки. Колодку чіпляли заміжні жінки парубкам і дівчатам. Обряд символізував покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року. Хлопці платили за колодки викуп, в знак подяки дівчата вишивали хусточку, прикрашали її квітами або ініціалами свого обранця та дарували їм. Подібні ігрові обряди часто завершувалися укладанням шлюбу. Шлюбні обряди відігравали велику роль. За давніми народними повір’ями, магічні ритуали могли вплинути на збереження і продовження роду, плодовитість тварин, тощо.

В книзі «Дохристиянські вірування українського народу» розказується, що: «В останній день масниць, на запусти, справляються Колодки: парубкам і дівчатам, що не побралися шлюбного сезону в м’ясниці, прив’язують колодку, як кару, від якої можна відкупитись тільки грішми або горілкою. Колодки в давнину — це малі брусся з дірками для рук чи ніг, тепер же це стрічки з квітками. Цю колодку дослідники порівнюють з німецьким звичаєм прив’язувати двері до застарілих дівчат» (прим. певно мова йде про неодружених дівчат).

Сиропуст, Пущення, Запусти та Заговини

Сиропуст або Сиропусний тиждень – означає тиждень, перед Великим постом, коли дозволяється їсти лише молочні страви, однак в Сиропусну неділю церква рекомендує відмовитись і від них. Таким чином назва «Сиро-пуст» буквально означає «відпущення сиру». А Сиропусну неділю ще називають «Пущення», начебто відпускаючи усі молочні продукти (від гріха подалі, напевно). У цю неділю прийнято справляли «запусти», останній час, коли можна дозволити собі частування перед постом.

В деяких регіонах існує звичай відвідувати старших родичів та кумів, просити у них прощення, цілуючи руки, а також підносити в подарунок обрядовий хліб, дарунки, різні солодощі, смаколикі, вино або інші напої. Ще одна традиція, напередодні Сиропусту готувати в родині обрядові страви, наприклад, прісний пиріг, рибу, варені яйця.

Виходячи з інформації, знайденої в джерелах, обидві традиції скоріше за все були ініційовані церквою та пов’язані з християнськими традиціями відбувати обряд підготовки до посту та взаємного прощення в Сиропусну неділю.

На Заговини в Україні існувала традиція запалювання вогнів. В народній обрядовій традиції вогонь виконував очищувальну функцію. Люди збирались разом, малеча та молоді хлопці ходили з запаленими вогнями по селам, а великі вогнища розводили за межами сіл на пагорбах. Групи людей збирались біля вогнищ для обрядів на захист від негараздів в літку – щоб не сталось сильних дощів чи граду, які можуть знищити врожай, щоб захистити себе від комах влітку. Парубок, що стрибнув вище всіх через вогнище за повір’ям міг знайти собі пару та одружитись.

Таким чином весняні традиції та звичаї на Масницю, що супроводжувались гуляннями, святкуваннями з піснями і танцями, різними магічними практиками, приурочувалася до початку нового господарського року. За народними повір’ями вони повинні були забезпечити щастя, добро, благополуччя та здійснення всіх бажань, захистити від нещастя і біди, зберегти людей та худобу. Все це відображає глибинну сутність та покладено в основу культурної спадщини українського народу.

Фото: взяті з джерел

Джерела:

Дохристиянські вірування українського народу, історично-релігійна монографія, 1939 рік. Іван Огієнко, український вчений-філолог, педагог і церковно-громадський діяч;
Масниця, ці, ж. Масленица. Камен. у. Почекайте, вареники, прийде на вас масниця! Чуб. І. 265. Ум. Масничка. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 408.;
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 641.
Календарна обрядовість у життєдіяльності етносу. Збірка наукових праць./Матеріали міжнародної наукової конференції «Одеські етнографічні читання».- Одеса, 2011. 383 стор.
Міфи Київської землі та події стародавні, Олександр Знойко, 1984 р.
Gieysztor A. Mitologia Słowian / Red. A. Pieniądz. — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2006.
Костомаров М. І. К 72 Слов’янська міфологія/Упоряд., лриміт. І. П. Бетко, А. М. Полотай; вступна ст. М. Т. Яценка.— К.: Либідь, 1994.— 384 с. («Літературні пам’ятки України»).—Укр., рос. Мовами
Світогляд українського народу, Іван Нечуй-Левицький,1876 р.
Українська міфологія. Валерій Войтович, 2002 р.