Хто насправді вирішує, що ти будеш пити завтра - PostEat

пошук

Хто насправді вирішує, що ти будеш пити завтра
06-09-2019 0 893

Elya Mykhailenko

Автор


Скільки разів, потрапляючи з товаришами до бару, ви ловили себе на думці, що не знаєте, що саме вам припаде до смаку сьогодні? Як правило, ви погоджуєтесь на ті варіанти, які обирає більшість з компанії. То ще добре, коли хтось із друзів розуміється на відмінностях і особливостях напоїв, а от як бути, коли опиняєшся наодинці з собою? В такому випадку зазвичай залишається лише довіритися бармену. І знову ж таки, можна вважати себе щасливчиком, якщо з вами вітаються на ім’я хоча б в одному з барів вечірньої столиці – напевно, ваші смаки вже відомі співробітникам закладу і довго очікувати на своє замовлення не доведеться.

Але ж чи багато таких фартових ходить цим світом? Решті смертних зазвичай доводиться або з близько півгодини вивчати меню, в якому все одно мало що зрозуміло, або ж просити бармена приготувати щось на його смак, сподіваючись на влучний вибір людини, яка 12 годин поспіль бігає навколо цитрусів, льоду, пляшок та людських забаганок. За умови, що ви опинились в недешевому закладі в центрі міста, де бармени дійсно знають свою справу, частка вашої вдачі складе приблизно 75 відсотків, і, відповівши на кілька супутніх питань, ви отримаєте якщо не коктейль вашої мрії, то, як мінімум, вдалий напій, за яким ви згодом захочете повернутися. Навіть якщо ви потрапите в інші сумісні із життям 25 відсотків і бармен з першого разу не вгадає ваші уподобання, вам скоріш за все приготують новий коктейль і врешті решт ви будете задоволені. Але ж то все час, а, як ми добре знаємо, час то є гроші, та й заземлившись в барі в п’ятницю ввечері, варто помножити час свого стандартного очікування на десять. Тому ваш внутрішній голос зробить вам ласку, коли все ж натякне довірити вибір вашого напою професіоналові. А ось що керуватиме барменом, коли той буде приймати ваше замовлення? Питання на лимон… Але про все по порядку.

По-перше, бармен, що приходить на роботу не від дзвінка і до обіду, а за власним свідомим вибором, бо обожнює цю професію, поцікавиться, чи випивали ви вже щось сьогодні, чи є у вас фаворити серед міцних напоїв та як ви п’єте каву. Каву він вам готувати без додаткового запиту навряд чи буде, а от чи ви більш вподобаєте солодкий, кислий чи гіркий смак, виявить. Далі або коло пропозицій звузиться, або бармен піде нарешті готувати ваше замовлення. Припустимо, каву ви п’єте з цукром, без молока і невеликими порціями, як, наприклад, еспресо. В такому випадку вам з вірогідністю у 99 відсотків приготують досі популярний і знаний коктейль Негроні. Якщо ви хоча б раз на місяць буваєте у київських барах, ви напевно чули про цей напій або вже й мали нагоду його скуштувати. Але тут напрошується питання. Як в країні, в розбещеному центрі міста, де повсюдно (десь так до 2015 року) в барах пили пиво та горілку, раптом прийшовся до смаку такий дивний і вельми не зрозумілий для першої спроби напій, як Негроні? Серед бартендерів навіть розповсюджений жарт на цю тему: Кампарі (бітер, що придає коктейлю Негроні чи не домінанту смаку) схожий на анальний секс: має сподобатись лише з п’ятого разу. Нагадаємо, власне, склад коктейлю – в рівних пропорціях поєднують джин, червоний вермут та й той самий Кампарі. Чи є серед цих інгредієнтів хоч щось  знайоме пересічному українцю? Цілком можливо, за вуха сюди можна притягнути джин, як далекого родича горілки, але в такому випадку до редакції набіжуть поціновувачі барної справи і рознесуть вщент наші спиртові архіви.

Тож, дозволити собі таке порівняння ми не можемо, як не можемо і уявити, що сталося би з Негроні (який сьогодні є в наявності в ста відсотках барів по всьому світі), якби одного разу у вересні 2001 в журналі «Лос Анджелес» про нього випадково не згадав Гері Ріган (видатний англійський бармен-письменник, більш відомий в США). Його стаття називалась «Італійське задоволення – як гіркіше, то краще». Цей допис нагадував заплутану історію, себто, як саме був створений коктейль в 1919-1920 роках і вихваляв його насичені смакові властивості, а також зауважував, як просто його готувати навіть у не найсприятливіших умовах. Стаття потрапила на очі одному з власників бренду «Кампарі». Пройшло кілька років, і бренд запропонував Реганові зробити більш детальне дослідження і випустити на цю тему книгу. Виявилось, що таким дослідженням вже кілька років займається інший відомий барний архівіст – Девід Вондрич, він на той час вже розплутав шараду з назв, імен та прізвищ всіх пов’язаних із великим коктейлем осіб. Крім письменництва та посвяти свого життя вивченню коктейльної справи, Вондрич також відомий як один із співзасновників Музею Американського Коктейлю в Новому Орлеані, де вже певний час привертав увагу до Негроні окремим стендом, йому присвяченим. Вондрич поділився с Реганом деякими своїми напрацюваннями з історії напою, спростивши так пошуки Регану. Його книга «Негроні» вийшла друком у 2013 році.

За два роки почався пік популярності класичного коктейлю. Передувало цьому невелике промо, стимульоване, власне, брендом «Кампарі». Як маленький приклад – окрім обов’язкового для відвідування барменами історичного музею в Новому Орлеані, в цьому славетному місті щолипня проводиться коктейльний фестиваль Tales of the Cocktails, де щороку віддають шану тому чи іншому коктейлю. Зрозумівши, що слава оминає стороною легендарний коктейль, організатори фестивалю вирішили на одній з вечірок приготувати найбільший в світі Негроні, зміксувавши 113,6 літрів коктейлю. Таким чином напій з категорії «махрової класики», як каже одна вельмишановна барледі з Києва, у 2011 році голосно нагадав про себе. А оскільки на цей фестиваль приїжджають бармени з усього світу – коктейль закономірно розповсюдився по найвіддаленіших місцях. А далі вже ледь помітними щупальцями маркетингова стратегія спрацювала на 100500 відсотків, і бармени почали спершу готувати Негроні «для своїх» (себто, тих розбещенців, хто зрозуміє і зможе насолодитися збалансованою гіркотою), підсаджуючи на коктейль колег.

Якось вже так сталося, що більшості барменів Негроні й справді прийшовся до смаку, оскільки кисло-солодкі ноти найбільш популярних на той час Мохіто і Лонг Айленду вже набили оскому тим, хто їх готував по 100 штук на день. Тому, власне, бармени підсвідомо шукали більш концентрованого, насиченого, глибокого смаку, і Негроні цілком відповідав їхньому запиту. Зрештою, мало хто з поважаючих себе барменів міг би зізнатися, що він не любить Негроні. По всьому світу переважна більшість барменів при питанні про улюблений коктейль відповідатимуть, що то Негроні або ж Олдфешн. І в цьому є сенс, адже гіркота як така має до 500 відтінків присмаку і поєднуючи різні джини з багацьким на сьогоднішній день асортиментом вермуту, коктейльні ентузіасти щоразу отримують знайомий напій, який одначе відрізняється напівтонами гіркоти й легкої солодкуватості. Таким чином, отримуючи щоразу, здавалося б, однаковий коктейль, експериментатори, постійно розвивають свої рецептори, проживаючи з кожним новим напоєм новий досвід.

Відкривши для себе такий універсальний коктейль-тренажер, бармени почали «просувати» або ж активно пропонувати його і своїм гостям, шанувальникам закладів, друзям, адже знали, що напій нікого не залишить байдужим. Таким чином, поволі коктейль потрапив до топу продажів, без перебільшення, по всьому світі. Так він спершу потрапив до Європи, потім до Києва, а згодом і на ваш стіл. По-перше, його рецепт легко запам’ятовується; по-друге, він швидкий в приготуванні; по-третє, коктейль став своєрідною міткою, маркером «свого гостя» на барі, тобто, людини, яка розуміється на смаку, і це не може не лестити будь-кому з відвідувачів (а в епоху соцмереж і значущих лайків це неабияк прискорює ріст популярності, в тому числі, і напою).

Тож виходить, що якщо вас хоча б зрідка з заходом сонця манить бар в центрі міста, рано чи пізно (але точно до третього відвідування того самого бару), вам напевно запропонують саме Негроні. І ситуація з описаним коктейлем куди романтичніша та полюбовна, оскільки сам коктейль є гідним, на відміну від тих закладів, де повсюди на стінах висять плакати/брошюри/лайтбокси з рекламою якогось алкогольного бренду, на якому ви і отримуєте коктейль скоріш за все. Тут вже неозброєним оком можна помітити, хто з представників алкогольних компаній окупував заклад, і коктейлі на основі яких брендів вам в першу чергу будуть рекомендувати бармени (бо вимушені за маркетинговими зобов’язаннями). Але то вже зовсім інша історія.

Тому, аби ви могли робити свідомий вибір і насолоджувалися компанією друзів, а не стресували через постійну необхідність обирати напій в барі, ділимося з вами корисною барною бібліотекою, вивчення якої може стати корисним вечірнім хобі, що збереже ваш час або, як мінімум розширить, кругозір, але в будь-якому разі додасть вам шарму)

І пам’ятайте: відповідальне споживання коктейлів ще не нашкодило нікому, а от барв до буденності додає щодня).

Фото Эля Михайленко, Рос Сатана.

Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:

 



Tweet

Коментарi