/var/www/posteat.ua/html/wp-content/themes/posteat-child-2019/single-obzory.php

Внимание. На сайте действуют возрастные ограничения.

Я подтверждаю что мне исполнилось 18 лет
Різдвяні історії: де вони живуть насправді? - PostEat

пошук

Різдвяні історії: де вони живуть насправді?
28-12-2018 0 946


Якщо правду говорять, і стіни дійсно мають вуха, то, певно, вуха ресторану Шишка чули мільйон різних історій. Різдвяних, літніх, осінніх і просто… життєвих. Воно й не дивно: приємне світло, кальянний дим і супровід рояля чи саксофона створюють довірливу, інтимну атмосферу – таку, в якій хочеться ділитися. Стіна біля затишного столу в першому залі не раз чула, як хтось освідчується в коханні. Може, її навіть трохи замочили сльозами щастя (слідів не лишилось, дбаємо про інтер’єр і все таке).

Стіни окремих кімнат ресторану вже скоро самі навчаться грати в плейстейшн і знатимуть усі плітки про дівчат з іншого факультету або з сусіднього офісу. Стіни біля барної стійки… Що тут казати, самі розумієте, які драми інколи виливаються на вуха барменів.

І звісно, всі веселі святкування, посиденьки давніх друзів, недільні обіди з батьками – все це створює настрій ресторану, наповнює його душу (ну, бо як вуха є, то вже й душа є, не дивуйтесь).

Отже, не стравами та напоями єдиними. І не кальяном. Ресторан живе історіями і доповнює їх смачним і приємним супроводом.

От цього вівторка Шишка слухала ще одну історію. Мою історію. Так, книга «9/10» живе вже довго – спершу в моїй голові, потім на сторінках першого видання, тепер маю надію, що заживе на полицях книжкових магазинів міста. А така «живучість» потребує голосу.

І от ми вирішили, що варто спробувати і влаштувати такий-собі експеримент із читанням книги під фортепіанний акомпанемент. Звісно, ми трохи нервували та й навіть ризикували. Бо, може, стіни вже й звикли, а от люди, які просто прийшли повечеряти та покурити кальян, навряд були готові слухати оповідь чийогось життя.

Але…

«Все это началось с проигрыша. С проигрыша в карты. В 20 лет, на космическую сумму. Да, я мог бы тогда закончить жизнь самоубийством. Но выбрал — борьбу. С собой, с миром и с чертом. Борьбу везде. В своей голове, в голове других людей и в совсем реальном городе. Что из этого получилось? Жизнь на грани вечного испытания…»

І люди слухають. А потім питають. І про себе щось розповідають.

Заходи в закладі: варто чи ні

Такими зустрічами ми відкриваємо двері новим форматам дозвілля. Коли звичайний похід у ресторан стає не зовсім звичайним, коли вгамовується не тільки гастрономічний голод, але й душевний.

Ми вже колись робили подібний експеримент, але того разу це був живопис у поєднанні з коктейлями заради хороших справ. Арт із сенсом – це коли картини пишуть й одразу продають, аби комусь малому та беззахисному жилося хоча б трошки краще. І тоді також було душевно, камерно, по-домашньому і дуже затишно.

Цього разу ми пішли ще далі й влаштували спонтанні читання для всіх присутніх. Чи були спеціальні афіші/івенти на ФБ і запрошення? Ні. Був скромний пост на моїй особистій сторінці й більшість незнайомих людей у залі. І я ділився з ними. Власними переживаннями, власною історією та власним баченням цього світу. Що вийшло? Живе спілкування. Були запитання, були роздуми, була музика й було вино. Ми слухали одне одного й чули одне одного. Чи може бути щось прекрасніше у цьому житті?

Чому раптом вирішили так проекспериментувати? Однозначно відповісти не можу. Але знаю, що таким форматам – нестандартним і для зближення – бути!

І так, мало не забув. Про Різдвяні історії) Насправді вони живуть у душі. А душа є майже в кожного. Навіть якщо вона десь дуже глибоко схована під покровами буденності.

 

Фото надані автором.

Автор: Максим Пустовойт, ресторатор. Співвласник ресторанів «Шишка» та «To Be»

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст авторського матеріалу. Думка редакції може відрізнятися від думки автора.

Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:

 



Tweet

Коментарi