Затамувавши подих: делікатеси, які краще не нюхати - PostEat

пошук

Затамувавши подих: делікатеси, які краще не нюхати
05-11-2019 0 367


Делікатеси, які краще не нюхати, знайшла для вас редакція PostEat. Страви та продукти з нашої підбірки вражають – їх часом дивно готують, вони неприємно пахнуть, але, за словами тих, хто куштував, на смак дуріан, гаукарль та інші делікатеси непогані. Перед тим, як ризикнути та спробувати щось незвичне для себе, почитайте наш матеріал про делікатеси, які краще не нюхати.

Дуріан, Південно-східна Азія

Дуріан не можна зберігати у закритих приміщеннях, перевозити у літаках чи машинах. Плоди мають дуже тверду оболонку і вкриті колючками. Смак фрукта декому нагадує мигдалевий крем з добавкою сиру, підливку з цибулі та інших продуктів. Їсти дуріан радять приблизно так, як п’ють горілку: видихнути повітря, швидко взяти дуріан до рота, і тільки після цього вдихати. В Сінгапурі за носіння дуріану в громадських місцях накладається штраф у 500 сингапурських доларів.



Лютефіск, Норвегія

Лютефікс роблять з висушеної тріски, замочуючи рибу в лужному розчині каустичної соди або гідроксиду натрію на три дні, після цього кілька днів вимочують у воді. Потім її смажать або запікають. Виходить смердюче рибне желе: їсти не дуже приємно, зате безпечно. Страву подають з гороховим пюре, беконом, відварною картоплею, як приправу пропонують гірчицю і сир з козячого молока, капусту з морквою.

Гаукарль, Ісландія

Гаукарль – це ісландська національна страва з полярної акули. М’ясо акули у свіжому вигляді є отруйним через високий вміст сечової кислоти. Тож тушку акули очищають, кладуть у викопану в піску неглибоку яму. Після цього акулу вкривають піском та гравієм, а зверху кладуть гніт з каміння, завдяки чому рідини з тіла акули витискаються назовні. Акула гниє протягом 6 і більше тижнів, залежно від пори року. Потім її дістають, залишають в’ялитися на свіжому повітрі ще 2-4 місяці. Сформовану за цей час скоринку зрізають та подають до столу смердючу, але смачну внутрішню частину жовтуватого кольору.

Сюрстремінг, Швеція

Сюрстремінг – це ферментований оселедець з особливо міцним запахом. При відкриванні банки з сюрстремінгом виходить сильний, навіть задушливий запах, тому страву часто вживають на відкритому повітрі. Цікаво, що у квітні 2006 року деякі великі авіакомпанії, такі як Air France і British Airways, заборонили провезення консервованого сюрстремінга, пояснюючи це потенційною «вибухонебезпечністю» банок. Справжні гурмани їдять сюрстремінг прямо з банки. Шведи їдять його з вареною картоплею, помідорами, сирою цибулею або хлібцями з маслом.

Столітні яйця, Китай

Це китайський делікатес. Переважно качині яйця обмазують сумішшю з чаю, вапна, солі, попелу і глини, після чого закочують в рисове лушпиння і солому, поміщають в корзини і закопують в землю. У побутових умовах для приготування обмазки рекомендується використовувати луг. У правильно приготованих яєць білок стає пружним та темно-коричневим, а жовток – кремоподібним та темного кольору (від світло-сірого до майже чорного з зеленуватим відтінком) і видає сильний аміачний запах. На поверхні очищеного від шкаралупи готового яйця нерідко можна помітити візерунки, що нагадують паморозь на вікні.


Stinking Bishop, Англія

Це м’який англійський сир з різким запахом, який йому надає груша сорту «Смердючий єпископ». Раз в 4 тижні при дозріванні сир занурюють в грушевий сидр, що отримується з плодів однойменного сорту.

Лімбургер, Бельгія

Лімбургер – сир, що виник в XIX столітті в історичному Герцогстві Лімбург, територія якого сьогодні розділена між Бельгією, Німеччиною і Нідерландами. Сир особливо відомий через свій сильний та їдкий запах, який викликаний бактеріями Brevibacterium. Після того, як його вік досягне трьох місяців, сир виробляє свій горезвісний запах. Традиційно з цим сиром готують сендвічі.

Смердючий тофу, Китай

Для приготування смердючого тофу змішують овочі, трави, м’ясо і креветки, потім залишають їх ферментуватися. Процес триває до декількох тижнів, після чого в ферментований розсіл кладуть свіжий тофу та маринують кілька годин. За цей час тофу здобуває огидний запах, а також приємний солодкуватий присмак. За легендою, смердючий тофу був винайдений вченим на ім’я Ван Чжіхе під час династії Цін.

Копальхен, Чукотка

Страва виготовляється зі свіжого м’яса, ферментованого під пресом. Володіє відразливим запахом. Через утворення в процесі приготування трупної отрути може бути смертельно небезпечною для незвичних до такої їжі людей. Для приготування оленячого копальхена оленя кілька днів не годують, щоб очистити кишечник, після цього тушу присипають торфом, закладають гілками і камінням, та залишають на кілька місяців, потім тушу вживають в їжу.


Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:

 



Tweet

Коментарi