Татул – це кам'яне святилище, побудоване мешканцями Східних Родоп – племенем Бессі приблизно у VI-I тисячоліттях до нашої ери. Вважається, що тут був похований фракійський цар, який жив 3500 років тому, чия могила згодом стала служити місцем поклоніння фракійцям.

Відомий болгарський історик Іван Венедіков зробив свої припущення, посилаючись на античних авторів – Павсанія, Конона та Евріпіда. Деякі їхні тексти згадують про два поховання, що мали місце у Східних Родопах – це фракійського царя Резос та Орфея. За словами Евріпіда, Орфей був розірваний меандрами Діоніса, а потім похований його матір'ю саме в цьому місці, і вона вимовила слова: «Ти, сину, не увійдеш у чорну землю, а будеш пророком Діоніса".

З часом це місце стало священним для людей регіону, які поклонялися їхньому співакові та пророку Орфею.

І ось несподіване відкриття з нашої ери. Одного разу група археологів, що йшли до святилища на розкопки, помітили біля його підніжжя великий дуб із обвитою навколо нього лозою, посипаною гронами. Відкриття несподіване, оскільки виноград не вирощують ніде в радіусі десятків кілометрів. Але професіонали швидко прийшли до істини – виноградна лоза виросла з насіння винограду, використаного фракійцями в одному зі своїх ритуалів, у якому незмінно бере участь вино.

Вони зробили ДНК-аналіз генетичного матеріалу, і виявилося, що виноградна лоза є місцевим сортом винограду, віком 3000 років! Не випадково вчені назвали сорт «Сльози Орфея». Група ентузіастів взялася за розмноження і незабаром зібрала перший врожай, і почала виробляти вино, таке ж, як пили фракійці. Вино гранатово-червоне зі смаком, що нагадує Каберне Фран, з високим вмістом цукру та стійкістю до багатьох хвороб. І найголовніше – дуже багате на антиоксиданти. Можливо, це був секрет прекрасних фракійських жінок та безстрашних, потужних фракійських воїнів.