пошук
Артем Кузьменчук
Автор
Маша Скорченко — одна з перших українських «летючих енологів». Це винороби, які роблять вино і консультують виноробні по всьому світу. Маша працювала з вином в Україні, Узбекистані, Франції та США, а зараз готується до нового проєкту в Новій Зеландії. Енологиня найбільше цінує свободу, не може жити без руху і вважає, що головне у вині — ідея.
Маша Скорченко
Вік: 30 років.
Освіта (професія): виноробка.
Основний бізнес: виноробство, консультації.
Кількість винних проєктів, де працювала: 7.
Об’єми виробництва вина: від 3-літрових слоїків до десятків мільйонів пляшок.
Я не можу жити без зеленого чаю та ігристого вина.
Найважче мені миритись з несправедливістю.
Головна цінність у житті — це свобода.
Якби мала шанс почати все спочатку, то я б чемно подякувала, але продовжила з того моменту, де я зараз.
Мій душевний стан зараз схожий на ігристе під час витримки на дріжджовому осаді: на перший погляд, нічого не відбувається, хоча насправді кількість та якість внутрішніх процесів зашкалює.
Моя «суперсила» — це продовжувати рух навіть у найнесприятливіших умовах. Краще 1 мм вперед і купа зусиль, ніж залишатися на місці, не витрачаючи енергії.
Справжній винороб ніколи не буває задоволений своїм вином до кінця.
Я займаюсь вином тому що це сенс мого життя.
Культура вина — це те, що починає з’являтися в Україні.
Моє найбільше відкриття у вині сьогодні — це те, що навіть розуміючи всю механіку виноробного ремесла, я все одно бачу у ньому багато мистецтва та магії.
Найбільша проблема українського виноробства у відсутності «фону». З одного, боку таким бекграундом могли б бути виноробні традиції, але у деяких регіонах України їх ніколи і не було, а в деяких вони сильно спаплюжені за «совєтів». З другого, боку у «фон» можна зануритися дегустуючи іноземні вина, читаючи та досліджуючи культурну відомих виноробних регіонів. На жаль, не всі винороби бачать у цьому необхідність
Головне, чого мене навчила робота з вином у Новій Зеландії — це те, що робити вино на кожний день — це напрочуд легко. Трохи інша річ — глибокі, медитативні вина. Та все ж виноробство зводиться до одного: не зіпсуй виноград з конкретного теруару.
Найбільше мені подобається поєднання вина з цікавою розмовою.
Мій ідеальний день — це робота на винарні, прогулянка на свіжому повітрі, фізична активність, читання, спілкування з близькими під вино.
Якби мені до кінця життя довелось пити одне вино, то це було б… навіть страшно думати про такі тортури! Не уявляю як можна пити одне й те саме вино. Якщо треба себе якось обмежити, то нехай будуть ігристі, але з різних регіонів.
Головне у вині — це ідея.
Якби мені дали $1 000 000, я б ніколи не взяла. Це зобов’язує, а мені важливо йти своїм шляхом.
Найдивніший комплімент, який давали моїм винам — це «не схоже на Україну». У 2020 році давно пора позбутися цього комплексу меншовартості. У нас можна робити хороше самобутнє вино.
Найбільш недооцінене вино — це… Ой, тут відповім чисто як споживач: кава. І я цим користуюся на всі 100!
Найдивнішим вином у моєму житті було узбецьке вино. До 2020 року взагалі не знала, що воно існує. А з цього року разом з Аліною Тенеткою почали консультувати невеличку винарню поблизу Ташкенту. І там дійсно можна робити цікаві вина.
Для винороба успіх — це бачити як вдало розвивається її/його вино зроблене 5, 10 років тому.
Щастя для мене — це рух.
Мій герой у світовій історії — це Вінстон Черчилль.
Мій герой у реальному житті — це Alphonse Mellot з Сансеру.
Якби моє життя було фільмом, воно б було комедійним роуд-муві.
Якби мені дали необмежені повноваження та ресурси, щоб розвинути в Україні виноробство, то я б:
По-перше, визначила вино як харчовий продукт, до біса ту акцизну марку!
По-друге, реформувала науково-дослідну діяльність. Вітчизняна енологія відстає від світових досягнень та навіть вітчизняних запитів на десятки рокіа.
По-третє, освіта. У нас вона далеко не найгірша (у Новій Зеландії я постійно спілкуюся з випускниками різних виноборних програм Старого та Нового Світу, є з чим порівнювати). Але можна збільшити практичну частину, щоб кожний студент зробив таки свою бочку вина до випускних іспитів. І прийшов на захист не з розрахунками оптимізації процесів, а з келихом нормального вина. Виноробство в наших реаліях — це не індустрія, а ремесло. До цього і треба готувати.
По-четверте, треба сприяти розвитку інфраструктури для галузі. Ну скажімо нехай би було якесь пільгове оподаткування для виноробів, які купуватимуть вітчизняні саджанці, допоміжні матеріали, обладнання. Зараз простіше привезти той же прес з Європи, ніж знайти виробника в Україні. Має бути навпаки.
По-п’яте, просування бренду «Українське вино» на зовнішньому та внутрішньому ринках, бо воно того варте!
Фото: Facebook / Masha Skorchenko / Arsen Fedosenko
Читайте також:
Правила українських виноробів: Євген Шнейдеріс
Правила українських виноробів: Гіоргі Іукурідзе
Принципи життя і роботи виноробів: Тетяна Матвєєва
Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.
Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:
 |
 |
 |
 |
Коментарi