Правила українських виноробів: Олексій Д'яков - PostEat

пошук

Правила українських виноробів: Олексій Д'яков
26-03-2021 0 2356


Історія єдиного історичного шато України «Виноробного господарства князя П.М.Трубецького» почалася понад 120 років тому. Але друге життя цей напівзруйнований унікальний історичний об’єкт та виноградники на схилі Дніпра Херсонщини отримали у 2002 році, коли їх придбав бізнесмен Олексій Д’яков з партнерами. Відтоді виноробня увійшла в число топових виробників українських вин.

Ідейний натхненник, керівний партнер виноробні протягом понад 10 років Олексій Д’яков вважає князя Петра Трубецького справжнім героєм в історії українського виноробства, і зізнається, що саме ця постать надихнула його інвестувати в українське вино. Олексій наголошує на важливості появи в Україні державної класифікації, яка б ранжувала вина за якістю й походженням, ставить зміст вина і філософію винороба понад маркетингом, а головною цінністю життя вважає любов. Знайомтесь з іншими думками та принципами героя у рубриці «Правила українських виноробів».

Олексій Д’яков

Вік: 54

Освіта: інженер-системотехнік (перша освіта)

Основний бізнес: виноробство та нерухомість

Площа виноградника: 21 га власних,150 га в спільному з партнерами проєкті «Виноробне господарство князя П.М.Трубецького»

Обсяг виробництва: 400-500 тис. пляшок на рік

Я не можу жити без віри. В Бога, в людей. 

Найважче мені миритись з войовничим невіглаством. 

Головна цінність у житті — це Любов. 

Якби мав шанс почати все з початку, то я б купив виноградник у П’ємонті наприкінці 80-х… В Серралунзі д’Альба, поруч з Gaia (сміється. — PostEat)!  

Мій душевний стан зараз — спокійна впевненість.

Моя суперсила — це логіка.

Справжній винороб ніколи не зробить своє найкраще вино. Найкраще вино у нього буде завжди попереду.

Я займаюсь вином, тому що просто пити його не так цікаво.

Культура вина — це в першу чергу, винний патріотизм.

Моє найбільше відкриття у вині сьогодні — це те, як по-різному воно відкриває людей.

Найбільша проблема українського виноробства в відсутності законодавчо закріпленої класифікації, яка б чітко ранжувала вина за якістю та походженням. Без цього конкурувати на глобальному ринку неможливо. Та й загальний рівень якості українських вин від цього тільки б виграв. Але ми на шляху до цього. Всі виноробні країни проходили цей етап.

Найбільше мені подобається поєднання вина з… Давайте чесно: вино створене для супроводу їжі. Важко віднайти більш гастрономічний напій. На аперитив я б завжди обрав класичне ігристе, до салату влітку — легке біле з італійського регіону Венето, стейк поєднав би з Шатонеф-дю-Пап, а витриманий сир — з келихом Шассань-Монраше. Світ вина тим і приваблює, що навіть якщо до кожної страви и кожного дня обирати інше вино, не вистачить життя все продегустувати.

Мій ідеальний день — це день на винограднику. Не важливо: на своєму або під час подорожі чи у друзів-виноробів. Це моє місце сили.

Якби мені до кінця життя довелось пити одне вино, то це було б нецікаво.

Головне у вині — це зміст. Зміст пляшки, зміст філософії винороба та його бачення. Аромат, смак, післясмак. Точно не маркетингова легенда чи креативна етикетка.

Якби мені дали $1 000 000, я б його не взяв. Не вірю в подібні «подарунки долі».

Найдивніший комплімент, який давали моїм винам: «Не розумію, як вони це зробили!» — про піно нуар «Виноробного господарства князя П.М.Трубецького» 2012 року лімітованої серії, що викликав фурор на ринку.

Найбільш недооцінене вино — українське вино. Нам усім потрібно навчитися пишатись своїм надбанням. І це стосується не тільки вина.

Найдивнішим вином у моєму житті було каберне фран по-білому. Експериментальне вино, яке ми зробили з чистої цікавості, — «А що вийде?». Воно до сьогодні має своїх відданих шанувальників.

Для винороба успіх — це світове визнання його вин.

Щастя для мене — це мир і добробут у моєму маленькому світі. Посмішки тих, кого я кохаю.

Мій герой в історії виноробства, а точніше українського виноробства — це князь Петро Миколайович Трубецький, засновник класичного виноробства в Україні. Саме його особистість та історія єдиного шато країни змусила мене у далекому 2002 році повірити й інвестувати в українське вино.

Мій герой у реальному житті, можливо, ще не народився.

Якби моє життя було фільмом, воно б називалось «Хороший рік».

Якби мені дали необмежні повноваження та ресурси, щоб розвинути в Україні виноробство, то я б перевів сухе вино в категорію харчових продуктів, скасував акциз та повернув відшкодування за посадку виноградників.

Фото: пресслужба «Виноробне господарство Князя П.М.Трубецького», Instagram / Winery Trubetskoy 

Читайте також:

Правила українських виноробів: Максим Волошин

Правила українських виноробів: Анна Горкун

Правила українських виноробів: Іван Плачков

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:

 



Tweet

Коментарi