«До Львову я не пасую», - емоції та підміна понятть чи факти та здоровий глузд - PostEat

пошук

«До Львову я не пасую», - емоції та підміна понятть чи факти та здоровий глузд
26-05-2023 0 861


Волонтерка Діана Макарова написала у Facebook, що її “вигнали” із-під MAD Bar’s House у Львові та резюмувала «До Львову я не пасую». 

Пост Діани Макарової набув неабиякого розголосу в соцмережах та викликав лють, образи та масове обурення серед користувачів соцмереж. Прокляття на межі зі здоровим глуздом лились рікою ще до того, як друга сторона оприлюднила свою позицію.

У MAD Bar’s House незабаром висловились, і розповіли свою версію подій. До пояснень  заклад, зокрема, додав фото, відео з камер спостереження та деталі цієї справи. 

Для того, щоб розібратись в будь-якій спірній ситуації варто вислухати обидві точки зору сторін-учасників конфлікту. Ми зібрали інформацію щодо прецеденту з обох боків, подивились що кажуть гастродіячі Львова щодо цієї історії. Питань тут декілька.

1)Чи є нормальним сісти покурити безпосередньо на вході у заклад?

2)Чи має право цей заклад зробити зауваження і попросити відійти? 

3)Суспільство очевидно перебуває на межі своїх сил, результатом чого. часом є конфлікти, агресія, не завжди адекватна реакція, не завжди вчасна реакція на ті чи інші події, масовий хейт та кенселінг. Все це як сніжний ком може набрати не аби яких обертів та дуже нашкодити. Питання у тому, що вже зараз треба думати про ефективні методи комунікації в подібних випадках та пропрацьовувати наперед всі можливі рішення. 

Давайте розбиратись, що ж насправді сталось, а висновки врешті-решт кожен може зробити свої. 

Волонтерка Діана Макарова розповіла, що зайшла з компанією в “Ресторацію Бачевських” поснідати. По завершенню сніданку три пані вийшли з ресторану і вирішили покурити. Жінці було важко стояти через інвалідність, тому дочка передала їй стілець, який розташували на проході у двері сусіднього закладу. Після цього виникло непорозуміння. 

Все відбулося біля сусіднього закладу MAD bar’s house. Працівник цього закладу вийшов та попросив пересісти, сказав що «не пасує» тут сидіти і курити перед їхнім рестораном. При цьому, до жінок, що стояли і курили перед входом, претензій не було. За словами пані Діани, попереджувальних вивісок про куріння не було, і стояла спеціальна курильна урна.

Діана Макарова трактувала це так, що “їх ресторану не пасувала стара жінка-інвалід”. Заклад боявся, що таке «відлякає клієнтів».

Ось як описує всю ситуацію волонтерка: “… ми вийшли з ресторації Бачевських, 340 гривень сніданок, фуршет в оранжереї, ми ще чекали на друзів. Ми закурили. Чекав останній марш додому, а потім знов на фронт, і ми були щасливими від цього.

— Ти хочеш сісти? — спитала в мене донька.

Я покрутила головою, я сильна, мовляв, я справлюсь. Але раптом я подумала — а якого чорта? Чому б не сісти, коли можна сісти? Чому б не сісти, коли тобі так буде легше? І я згодилась. Доня побігла до ресторації і винесла мені стілець.

З сусіднього ресторану поспішно вийшов чи то бармен чи офіціант, підійшов до мене і досить неприязно попросив пересісти від їхнього ресторанчику.

— Ви тут сидите й курите перед нашим рестораном. Це не пасує. — сказав він.

Ми здивувались, але я пересіла подалі. Дівчатка, що були зі мною, лишились стояти перед ресторанчиком. Одна з них курила теж.

— Можливо, вони взагалі проти куріння. — сказала я. — Тоді, звичайно, зрозуміло, ми згодні.

— Та ні. Ніде жодного попередження, і он стоїть спеціальна курильна урна. — відповіли мені.

Ми докурили і вирішили зайти до цього ресторанчику, аби все ж взнати — що саме не пасує. І нам одразу пояснили.

— Дівчатам стояти й курити можна. А вам не можна було сидіти перед нашим рестораном. — пояснив той же офіціант.

— Чому? — здивувались ми.

— Не пасує.

І тут я нарешті зрозуміла.

До їх ресторану не пасувала стара жінка-інвалід. Здається, вони боялись, що таке видиво відлякає їм клієнтів. Їм навіть не було соромно, вони були впевненими в своїй правоті. Вони сказали це чітко, словами через рот — дівчатам стояти і навіть курити можна, жодних претензій. Старій жінці з фізичним обмеженнями сидіти біля ресторану не можна.

Уточнимо для тих, хто не побачить відео в коментах і тих, хто не знайомий з нами — ми всі були вдягненими в сучасні ранкові літні шати, ми виглядали з біса пристойно, дехто навіть прекрасно для будь-якого дрескоду. Яскраві юні дівчатка вивели люблену і холену маму на ранкову прогулянку, десь так ми виглядали. Звичайно, в такій компанії складно було побачити фронтових людей.

— Сьогодні ви вигнали фронтового волонтера. — констатували дівчата.

— Неважливо, хто я. — тут же відгукнулась я.  — Я можу бути побитою фронтом людиною, військовою чи волонтеркою. Але ваше ставлення може торкнутись і звичайних цивільних людей, не так давно витягнутих з-під завалів будинків, людей, поранених ворожими обстрілами. Ба навіть інвалідів дитинства і мирного часу це може торкнутись. І колись ви отак все ж відженете військового без ніг та рук. Просто за те, що він спиниться на своєму візочку перед входом до вашого ресторану. ЦЕ НЕДОПУСТИМО.

Офіціант, який відганяв мене від ресторану, не те що не збирався вибачатись — ні, він, підвищуючи голос і просто грубо бикуючи, тут же повторив, що от дівчатам можна стояти перед рестораном, а мені отак сидіти (він покосився на мою палицю) — ні.

— Але в нашій країні вже є і скоро буде ще більше інвалідів. — сказала я. — Це і військові, і цивільні. Над усією країною літають ракети.

Дівчина за стійкою раптом хмикнула і реготнула.

— Вас насмішили ракети? — спитала я.

— Ой, тільки не треба маніпулювати війною. — відповіли нам.

Адміністратор, всміхаючись гумовою неживою посмішкою, вибачилась. Ми вибачень не прийняли і вийшли. Нам було вже сильно ніколи. Ми поспішали до Марсового Поля. На мене там чекали, я вірила в це. Вони чекали на мене рік, я все не могла дійти до них, в мене була війна.

Я підійшла до них і лягла між ними просто на землю. Мене вже не тримали ноги. Я лягла і почала тихо вити — як я не вила навіть рік тому, коли ховала їх, моїх названих синів. Тоді я ще трималась, а зараз вже не змогла.

Я вила в землю, намагаючись вивернутись так, щоб погладити то одну дорогу могилу, то іншу. Я повернулась і поцілувала дошки могильного квітника в Руслана, а потім у Вані. І мені стало легше. Я ще полежала, бо встати не мала сил.

Була неділя, шуміло прапорами Марсове Поле. Йшли люди до дорогих своїх могил. І мені було все одно, що подумають люди, що я лежу ось тут і вию. А люди все подумали правильно.

Я знала точно — тут я пасувала.

Потім я знайшла ще трохи сил пройти до Саші і біля нього трохи посиділа. Ми розповідали, що знали його як Богомола і як йому пасував цей позивний. Хотілось далі обійти всіх, але я вже не могла. Стирчав кілок у грудях і ввинчувався глибше, щоб вийти зі спини. Ми лишили квіти в горщиках у Вані, Ультраса і Богомола, квіти лишались ще, тому ми знайшли кілька занедбаних могил і поставили ці квіти там. Вдова і сплакана мама, що сиділи недалечко, біля могили свого, кивнули, тому ми знали точно — ці квіти вони теж будуть политі.

— Простіть, хлопчики. — сказали ми.

І мене повезли до аптеки, рятувати серце.

Аптеці я пасувала теж.

— Давайте одразу не поїдемо, вам треба ще посидіти десь в прохолоді, може, в кафе. — сказали мені дівчатка.

— О, ні, боюсь, що до львівських кафе я не пасую. — гірко сказала я.

Мене нагло відбуцнули всього від одного львівського закладу, але чомусь, покидаючи Львів, я сказала:

— До Львову я не пасую.

До святкового, туристичного, яскравого й величного, примхливого й вишуканого Львову — де моє серце лише на Марсовому полі.

Я б дуже хотіла кинути клич до фейсбуку одразу, коли мені сказали, що я не пасую тому ресторану. Я хотіла покликати волонтерів та поранених бійців, адже у Львові я мала купу знайомих волонтерів та бійців, я знала точно — я мріяла, щоб всі ці побиті, покручені війною люди прийшли і сіли навкого того ресторану. Щоб ми сиділи перед рестораном, розкинувши свій бівуак на всю пішохідну частину — безногі та безрукі, сліпі, на милицях, з тростинами, протезами і мовчки доводили країні — хто, як не ми пасуємо тобі, країно?

Але не мала більше сил.

Але:

— Я не пасую. — повторювала я собі весь час.

Я, що не плакала на жодному похороні рідних, а мій особитий цвинтар безмежний як Марсове поле — зараз ледве стримувала сльози.

… моя історія — одна краплина в морі.

Я повернулась додому, запхала поглибше свої інвалідські комплекси і знову готуюсь до виїзду на фронт. Я знаю, фронту я пасую.

Але ви, хто лишається в світлих, мирних ще містах — зважте на те, що скоро країну буде переповнено людьми з тілами, покрученими і побитими війною. Навчитись непомітно подавати руку допомоги цим людям, навчитись доводити їм щомиті, що вони такі ж як всі, ба навіть в чомусь кращі, навчитись доводити власній країні, що ми пасуємо їй як ніхто — одна з задач нашої країни після перемоги.

Про це — в тому числі про це! — шумлять прапори на Марсовому полі.

Львів, ресторан MAD bar’s house, вулиця Шевська, 10

«MAD bar’s house – великий п’яний дім у самому центрі Львова. Тобі тут можна і тобі тут завжди раді…» — з реклами закладу.

Уточнимо рекламу

«Якщо ти не інвалід». 

У MAD bar’s house відреагували на цю ситуацію. Там розповіли, що ознайомились зі всіма наявними аудіо та відеоматеріалами (їх можна переглянути в дописі закладу) й дописами в соціальних мережах. 

В пості можна подивитись відео та фото:

 
 
 
Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений 🇺🇦 СЛАВА УКРАЇНІ! MAD BAR’s HOUSE (@mad.lviv)

“Шкода, що зараз стало модним виносити в публічний простір узагальнену інформацію і влаштовувати публічну травлю, за якою слідують образи, засудження та погрози людей, які поверхнево ознайомлені з тим, як все відбувалось насправді. 

21 травня (неділя). Робочий день MAD BAR’s HOUSE. 

Після сніданку у закладі, що знаходиться поруч, пані Діана та двоє дівчат розташувались перед вхідними дверима у MAD.  Двоє — почали курити. Пані Діана присіла на стілець запозичений в сусідньому закладі розташувавши його неподалік від вхідних дверей MAD, на яких є наліпки про заборону паління у громадських місцях, включаючи літній майданчик, який є прилеглою територією нашого закладу. Побачивши це, наш колега Максим, який працює в команді від самого відкриття закладу, вийшов до входу та відреагував на цю ситуацію зробивши делікатне зауваження керуючись правилами та законодавчими вимогами встановленими як на державному рівні, так і на місцевому”, — відповіли в Instagram на ситуацію у закладі.

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Також у закладі наголосили, що вони займаються благодійною та волонтерською діяльністю з 2014 року, але не спекулюють цим у публічному просторі. 

При цьому у MAD bar’s house додали, що їм почали приходити погрози.

Діана Макарова відреагувала на пост закладу та зробила апдейт у своєму пості. 

Ресторанний маркетолог, один із засновників «Клубу галицької кухні» Всеволод Поліщук теж відреагував на ситуацію, і зазначив, що йому дуже прикро, адже розганяється негатив про весь Львів на рівному місці, тоді як місто нарешті почало старатися щось робити для людей з інвалідністю.

“Я прочитав допис Діани, прочитав відповідь Мед Бару і також побачив відео з камери спостереження.

Так от, і допис Діани, і відповідь на нього містять багато емоцій, а я люблю факти. Так от, просто факт: Діані принесли стілець з Бачевських, вона на нього сіла курити. По-перше, цим перекрила половину входу до закладу, По-друге, курила біля знаку про заборону куріння.

Я не маю жодних гарантій, що офіціант не був непривітним чи що його тон в якийсь момент був недоречним.

Але абсолютно очевидно, що паличка пані Діани не була причиною. Вона її як мінімум додумала цю причину через непорозуміння, а як максимум хайпонула негативом на рівному місці.

Для мене важливий саме цей момент, адже:

а) Вважаю роботу з маломобільними людьми в закладах дуже важливою, про що писав оце ще взимку у цій статті

б) Знаю, що саме в Мед Барі є кілька хороших рішень у цьому напрямку (наприклад ліфти, туалет)

в) Мені дуже прикро, коли розганяється негатив про весь Львів на рівному місці, тоді як насправді місто як спільнота нарешті почало старатися робити щось у цьому нарямку.

Дуже шкода, що заклад не показав ці матеріали до того, як мережами розійшлися тисячі репостів ( Також дуже шкода, що деякі медіа подали твердження пані Макарової без перевірки фактів і позиції іншої сторони”, — написав він у Telegram.

Фото: Facebook MAD LVIV

Читайте також: 

У США випустили каву зі смаком млинців

Amazon визначатиме вік покупця при оплаті алкоголю через систему сканування долонь

Анна-Євгенія Янченко провела онлайн-дегустацію вина «Виноробні князя Трубецького» та поділилась цікавими фактами

Цей матеріал вперше опубліковано на сайті posteat.ua та є його інтелектуальною власністю.

Підписуйтеся на наші сторінки у соціальних мережах:

 



Tweet

Коментарi